Крути. Диявол в деталях. Істина – теж

Бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколоту росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто, не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.

 

ЯК НЕ ТРЕБА: Влада кинула "сонечок" в зиму із гвинтівкою "одна_на_трьох" і піввареника на сухпай. Якісь дяді в Києві не змогли організувати оборону і прикрилися дітьми, що встали зза парт і усі полягли за Україну.

Бідні ми нещасні люди, чий цвіт нації вкриває сніг безвиході і туги. Молебень. Усі ридають. Особливо емоційні обертаються простирадлами і заздалегідь повзуть на кладовище, бо ж життя то непозбувна бентега. Ми теж всі умрьом, опір не має сенсу. Усі співають тужливих пісень.

ЯК ТРЕБА: Бій під Крутами був успішним – українські сили в меншості змогли якісно організувати оборону позицій. Були правильно розставлені кулемети, була правильно задіяна гармата.

Перед переважаючими силами московитів українські сили мали МЕНШЕ втрат, спромоглися протриматися визначений час (виконати поставлену задачу) і організовано відійшли (коли тримати станцію надалі більше не було сенсу). Відхід був із евакуацією поранених та зброї і знищенням залізниці та мостів, щоб ще більше затримати переважаючі сили ворога.

Станцію захищали не діти, а цілком собі молоді чоловіки (до слова, "юнак" слово не про вік, це тогочасне військове звання, що є еквівалентом курсанта, просто тоді відмовилися від імперського "юнкера" і запровадили свій еквівалент), які за віком співставні із курсантами військових вишів, тобто це цілком свідомі викликів і загроз дорослі люди.

Сили українські були строкаті складом – старші віком також були. І точно вони були не самі по собі, а під керівництвом досвідчених командирів. Сам Аверкій Гончаренко згодом писав: "твердження тих авторів, що наша молодь там була без проводу, є неправдивими."

І головне - бій під Крутами ВИГРАВ українській владі найдорожче – ЧАС. Час на придушення заколоту росіян-більшовиків на Арсеналі, час на укладання миру в Бересті. Тобто, не трунська туга, а слава і героїка. Не фатальність обставин, а усвідомлення дії і виклик загрозам.

Головний міф – молоді полягли, а могли б... Треба пам'ятати – раніше дорослішали швидше і рівень дорослості у 16-18 річних (наприклад) 100 років тому і зараз – різний.

Не міряйте зрілість вчинків людей, які в минулому взяли зброю і пішли в бій, мірилами сучасних хіпстерів і домашніх хом'яків-тік-токерів. Воїни дорослішають рано.

Кондотьєр Франческо Сфорца став професійно займатися воєнною справою у 18 років. Едуард, принц Уельський (Чорний Принц) на чолі англійського війська (!) розбив переважаючі сили французів в битві при Пуатьє (1356) – в 26 років.

Аверкій Гончаренко, (той, хто керував обороною під Крутами), в 22 роки ВЖЕ закінчив Чугуївське військове училище і згодом пройшов Першу Світову.

Петро Дяченко в 19 років потрапляє у вир Першої Світової війни, а коли його Чорні Запорожці громили московита під час кримського походу Болбочана, Дяченкові було АЖ… 23 роки.

У нинішніх Третіх Визвольних Змаганнях (російсько-українська війна 2014 - … р.р.) юних, які свідомо взяли до рук зброю, також не бракує і серед живих, і серед загиблих. І вік не робив їх ані безпорадними, ані безвольними.

Тужливий, зневажливий, поблажливо зверхній тон опису подій під Крутами московити почали практикувати одразу із окупацією України. Це технологія нівелювання здобутків – дегероїзація.

Мета – щоб ті, хто лишилися живими розчарувалися в боротьбі, опустили руки і обрали підкорення замість звитяги. Імперія це практикувала і тоді, і тепер. Ті, хто ведуться на такий наратив, свідомо чи ні стають зброєю Московщини проти Української державності.

Думайте.

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"