Спецпроект

Колись Франція подарувала Америці Статую свободи, сьогодні Росія дарує Україні Меморіал Бабин Яр

20 червня 2021 року я надіслав листа Прем’єр-міністру Беннету із проханням не брати участі в пам’ятних церемоніях з нагоди 80-ї річниці Бабиного Яру (англійською мовою, з копіями Президенту Зеленському та деяким члена Кнесету). Я вельми коротко виклав мотиви своєї пропозиції, сподіваючись у подальшому (якщо буде потрібно) дати всьому більш детальне пояснення.

 

Шановний пане Прем'єр-міністр,

18 червня 2021 р ізраїльські ЗМІ опублікували повідомлення про те, що Президент України Володимир Зеленський запросив Вас, Главу Уряду Ізраїлю Нафталі Беннета, "відвідати Україну для відкриття меморіалу в Бабиному Яру". (Йдеться, ймовірно, про пакет пам'ятних церемоній з нагоди 80-ї річниці початку розстрілу київських євреїв у Бабиному Яру у вересні 1941 р, що будуть супроводжуватись відкриттям ряду меморіальних комплексів, пов'язаних з цією подією).

Один з цих меморіальних комплексів - "Меморіальний центр Голокосту Бабин Яр" - ініційований і фінансується групою російських бізнесменів (Михайло Фрідман, Павло Фукс і Герман Хан). Цей проєкт з самого початку був і залишається предметом вельми гострих і принципових дискусій, протестів і суперечок навколо нього, як з боку сучасної української інтелігенції, так і з боку нинішнього єврейського населення України, яких відчутно поменшало (з 1 мільйона до 40 тисяч).

Причиною цих розбіжностей є різке протистояння в поглядах на історію і уроки Другої світової війни. Протистояння між поглядами російських ініціаторів проєкту (що спираються на погляди і праці Президента Путіна) і поглядами сучасної української інтелігенції (що спираються на резолюції та рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи, з 1996 р до наших днів).

Держава Ізраїль ніякої позиції в цій суперечці не займає і ніякої участі в проєкті не бере (а повинна була б, два громадянина Ізраїлю навіть є членами Наглядової Ради проєкту). Уряд України теж (до самого останнього часу) в ці суперечки не втручався і на заклики втрутитися не відгукувався, хоча неформально проект всіляко ними підтримувався.

У такій ситуації, запрошення "відвідати Україну для відкриття меморіалу в Бабиному Яру" виглядає вельми двозначно, і Ваша участь в цьому заході, швидше за все, буде нагадувати участь Прем'єр-міністра Нетаньягу в Параді Перемоги на Красній площі 9 травня 2018 р. (Крім Нетаньягу , інших пристойних гостей там не було. Але запрошення було від самого Президента Путіна).

Так що, - краще б Вам, пане Прем'єр-міністре, не вплутуватися в цю сумнівну історію.

Із висловленням щирої поваги, Емануїл (Амік) Діамант.


Мої пояснення не знадобилися. Ніхто навіть не підтвердив отримання мого листа. Тільки канцелярія Зеленського відповіла, що я неправильно звернувся до Президента (не в те віконце).

Гаразд, тоді я вирішив діяти через громадську думку й розіслав російський текст свого звернення по редакціях російських ЗМІ та деяких пунктах інтернет-самвидаву.

Редакції російських ЗМІ мені також не відповіли – вони організують громадську думку лише для рекламних кампаній. А з інтернет-самвидаву надійшло декілька кумедних відгуків. Переважно навчально-виховального характеру.

Мила Цигельман і Дан Рогинський були особливо завзяті: синагога у будь-якому вигляді найліпше підходить до меморіалу, хай то буде на Поклінній горі під Москвою чи у Бабиному Яру в Києві.

Сперечатися чи обговорювати це з ними я не збираюся, синагога – це не моя ділянка. Моя ділянка – щось би з історії згадати. Організатори всіх меморіалів намагаються переконати мене, що від жахів Бабиного Яру та Освенціму мене врятувала Червона армія і Радянський Союз. Це лейтмотив усіх пам'ятних церемоній, усіх меморіалів і пам'ятників.

Як Радянська влада врятувала мене від Бабиного Яру – це я знаю на власній шкурі. Меморіал Бабиного Яру про це згадувати не збирається. Як Радянська влада рятувала євреїв від Освенціму – про це в суботньому додатку до "Ісраель Хайом" (від 25.06.2021) розповів історик Яків Фальков:

"чотири місяці (чотири місяці!) радянські війська стояли неподалік від Освенціму (не заважаючи німцям допалювати угорських євреїв та евакуювати працездатних в'язнів), і тільки 27 січня 1945 року "солдати ударного батальйону 100-ї Львівської дивізії (отримали наказ і) під проводом полтавчанина єврейського походження Анатолія Шапіро увійшли до табору".

23 січня 2020 року спеціальний Форум Голокосту зібрався в Єрусалимі, щоб відзначити цю дату. Путіну, як головному герою та спасителю єврейського народу, організатори Форуму (і особисто Прем'єр Нетан'ягу) постеляли червону доріжку та дослухалися до кожного вимовленого ним слова. Зеленський говорити відмовився. А Яд-ва-Шему довелося потім довго вибачатися перед усім світом "за викривлення історії війни на користь СРСР".

Пережили і все забули. Навіщо Зеленський змінив свій погляд на предмет? – не знаю. Навіщо Беннету (та Ізраїлю) брати участь у черговому Путінському параді? – так само не знаю.

Я хотів попередити Беннета та урядову делегацію Ізраїлю, щоб не сідали грати із наперсточниками. Та, видно, не по Савці свитка, – мені не вдається знайти потрібні слова, щоб запобігти черговому позорищу Ізраїлю з нагоди Голокосту та Бабиного Яру (як це вже було у 2016 та 2020 роках).


P. S. Як зазвичай я розішлю цей текст в інтернет-самвидаві. А далі – "нам не дано вгадати наперед", роби, що можеш і що вважаєш за потрібне. Тут і тепер. І не чіпляйся до Бога зі своїми "міркуваннями".

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.

Олена Пучинян : 7 листопада 1788 року. Штурм Березані: від козацьких чайок до морської піхоти України

Історія острова Березань нагадує нам про глибоке коріння української військово-морської традиції. Від запорозьких походів Чорним морем XVI-XVIІ століть до морських операцій чорноморських козаків наприкінці XVIII століття простежується спадкоємність уміння воювати на воді, діяти десантом і використовувати географічні особливості на свою користь.