Про український Донбас

На фото - уродженець Бахмута, старшина Армії УНР, інженер та успішний бізнесмен, багаторічний голова української громади в Тулузі (Франція).

 

Народився Віктор Саардак 3 вересня 1891 року. Син Григорія. Провів в Бахмуті своє дитинство і юність. Отримав чудову середню освіту, як мінімум - окрім рідної - вільно володів французькою мовою.

З 1914 року - учасник Першої світової війни. Черз два роки закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків. У 1918 році вступає до українського війська. Служить поручником, сьогоднішній аналог цього ступеня в ЗСУ - старший лейтенант. У 1919 році закінчив Катеринославське комерційне училище (тобто навчався в теперішньому місті Дніпро).

Після московської окупації України емігрував до Франції. На початку 1921 року евакуйовався із Криму морським флотом у місто Бізерт, що в Тунісі. Виконував обовязки кочегара на лінійному кораблі "Георгій Побідоносець". Опісля преїхав до Франції, в Париж.

Закінчив високу Агрономічну Школу в Гріньйоні, отримавши диплом інженера сільського господарства. Тепер цей вищий навчальний заклад має нову назву: Інститут наук та промисловості життя та навколишнього середовища (Institut des sciences et industries du vivant et de l'environnement). Далі готує інженерів і є підрозділом державного Університету Парі-Сакле (Université Paris-Saclay).

Здобувши інженерну освіту певний час Віктор Саардак працював за фахом у Тунісі. На початку 1930-х років повернувся до Франції та оселився, на постійно, в Тулузі. Створив та розвивав власний агробізнес (агрономічне бюро). Окрім цього став заприсяженим перекладачем в місцевому суді.

"Своїми зв'язками допоміг багатьом землякам знайти працю, ферму, чи виробити документи". Користувався пошаною серед французьких урядових та професійних середовищ, як авторитетний громадянин.

У 1938 році московські окупанти вбили ймовірно його молодшого брата - Леоніда Григоровича Саардака, 1902 року народження. Міщанина, уродженця села Комишуваха Бахмутського повіту. Був він головним бухгалтером Дніпропетровського відділення "Укргеологпроекту". Позапартійним.

В графі національність чекісти написали Леоніду: "русскій". Віктора Саардака, до речі, "русскій мір" теж записує до свого "бєлого двіженія". На підставі того, що служив в царській армії в Першу світову війну і закінчив школу прапорщиків... Пишуть, що був підпоручником у денікінців (туди насильно мобілзували багато українців, які опісля в таборах перміщених осіб буквально били морди імперцям, які пробували ображали українську національну гідність).

Інженер Віктор Саардак був першим скарбником та багаторічним головою Української Громадської Опіки в Тулузі. Так тоді офіційно називалась українська громада в цьому місті. Даний факт відповідь також і тим, хто із здивувавням запитує: "Звідки в Тулуза взявся пам'ятник Шевченку?" Та з якого дива цей чималенький центр півдня Франції став містом-побратимом Києва.

Помер славний син Бахмута 4 квітня 1960 року в місті, де прожив останні 30-ти років свого майже 70-річного життя. Досі про нього немає ані статті у Вікіпедії, ані навіть згадок, які би міг висвітлити гугл. Хоч і в еміграції, але Віктор робив все можливе для свого народу. В некролозі один із побратимів написав:

"Немало наших людей відчує його смерть як болючу втрату... Нехай незабутньому інженеру В. Саардакові буде легкою французька земля. Память Його житиме завжди в наших серцях".

Сьогодні в Тулузі знову велика громада українів. Діє теж і осередок ПЛАСТ Франція / Plast - scouts ukrainiens en France. Важливо пам'ятати тих, хто перед нами творили українських світ. Пам'ятати, що серед них були й звичайні україніці з Бахмута, як от цей старшина Армї УНР Віктор Саардак.

Володимир В'ятрович: "Волинь" vs "Катинь"

Здавалося, після пов'язаної з "Катинню" Смоленської трагедії 2010 року вона стане ще потужнішим символом, який єднатиме минуле і сучасність. Але на той момент "Катинь" уже активно витіснялася із суспільної свідомості іншою історичною темою – "Волинь". Події польсько-українського конфлікту в роки Другої світової (зведені до простої формули "Волинь-43") стали головною темою спочатку історичної публіцистики, а відтак – історичної політики.

Ігор Кравець: Дві Волині в одній

Польський Сейм проголосував закон, що встановлює нове державне свято — «День пам’яті про поляків — жертв геноциду, скоєного ОУН-УПА на Східних Кресах Другої Речі Посполитої». Сама назва — неоколоніяльна, і автор закону — давній прихильник кремлівських наративів, утім член «антикачинської коаліції» Дональда Туска, Тадуеш Самборський. Єдиною, хто утрималася під час голосування, була Александра Узнанська-Вісьнєвська. Усі інші — «за». Рідкісний, але як же виразний колоніяльний консенсус у польському Сеймі.

Богдан Червак: Останній президент УНР на вигнанні. Миколі Плав’юку – 100 років(?)!

5 червня 1925 року, за іншими даними 1927 року, народився останній президент УНР на вигнанні, голова ОУН Микола Плав’юк. Якщо припустити, що вірна дата – 5 червня 1925-го, то цьогоріч йому виповнюється сто років!

Віталій Скальський: День народження та невідомі фото крутянця Григорія Піпського

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».