Про український Донбас

На фото - уродженець Бахмута, старшина Армії УНР, інженер та успішний бізнесмен, багаторічний голова української громади в Тулузі (Франція).

 

Народився Віктор Саардак 3 вересня 1891 року. Син Григорія. Провів в Бахмуті своє дитинство і юність. Отримав чудову середню освіту, як мінімум - окрім рідної - вільно володів французькою мовою.

З 1914 року - учасник Першої світової війни. Черз два роки закінчив 2-гу Одеську школу прапорщиків. У 1918 році вступає до українського війська. Служить поручником, сьогоднішній аналог цього ступеня в ЗСУ - старший лейтенант. У 1919 році закінчив Катеринославське комерційне училище (тобто навчався в теперішньому місті Дніпро).

Після московської окупації України емігрував до Франції. На початку 1921 року евакуйовався із Криму морським флотом у місто Бізерт, що в Тунісі. Виконував обовязки кочегара на лінійному кораблі "Георгій Побідоносець". Опісля преїхав до Франції, в Париж.

Закінчив високу Агрономічну Школу в Гріньйоні, отримавши диплом інженера сільського господарства. Тепер цей вищий навчальний заклад має нову назву: Інститут наук та промисловості життя та навколишнього середовища (Institut des sciences et industries du vivant et de l'environnement). Далі готує інженерів і є підрозділом державного Університету Парі-Сакле (Université Paris-Saclay).

Здобувши інженерну освіту певний час Віктор Саардак працював за фахом у Тунісі. На початку 1930-х років повернувся до Франції та оселився, на постійно, в Тулузі. Створив та розвивав власний агробізнес (агрономічне бюро). Окрім цього став заприсяженим перекладачем в місцевому суді.

"Своїми зв'язками допоміг багатьом землякам знайти працю, ферму, чи виробити документи". Користувався пошаною серед французьких урядових та професійних середовищ, як авторитетний громадянин.

У 1938 році московські окупанти вбили ймовірно його молодшого брата - Леоніда Григоровича Саардака, 1902 року народження. Міщанина, уродженця села Комишуваха Бахмутського повіту. Був він головним бухгалтером Дніпропетровського відділення "Укргеологпроекту". Позапартійним.

В графі національність чекісти написали Леоніду: "русскій". Віктора Саардака, до речі, "русскій мір" теж записує до свого "бєлого двіженія". На підставі того, що служив в царській армії в Першу світову війну і закінчив школу прапорщиків... Пишуть, що був підпоручником у денікінців (туди насильно мобілзували багато українців, які опісля в таборах перміщених осіб буквально били морди імперцям, які пробували ображали українську національну гідність).

Інженер Віктор Саардак був першим скарбником та багаторічним головою Української Громадської Опіки в Тулузі. Так тоді офіційно називалась українська громада в цьому місті. Даний факт відповідь також і тим, хто із здивувавням запитує: "Звідки в Тулуза взявся пам'ятник Шевченку?" Та з якого дива цей чималенький центр півдня Франції став містом-побратимом Києва.

Помер славний син Бахмута 4 квітня 1960 року в місті, де прожив останні 30-ти років свого майже 70-річного життя. Досі про нього немає ані статті у Вікіпедії, ані навіть згадок, які би міг висвітлити гугл. Хоч і в еміграції, але Віктор робив все можливе для свого народу. В некролозі один із побратимів написав:

"Немало наших людей відчує його смерть як болючу втрату... Нехай незабутньому інженеру В. Саардакові буде легкою французька земля. Память Його житиме завжди в наших серцях".

Сьогодні в Тулузі знову велика громада українів. Діє теж і осередок ПЛАСТ Франція / Plast - scouts ukrainiens en France. Важливо пам'ятати тих, хто перед нами творили українських світ. Пам'ятати, що серед них були й звичайні україніці з Бахмута, як от цей старшина Армї УНР Віктор Саардак.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.

Світлана Строкач: Хрести і плити: НВМК поєднає світову традицію та український контекст

У суспільстві вчергове набирає обертів дискусія щодо форми намогильних споруд на Національному військовому меморіальному кладовищі. Громадськість стурбована: хрести чи плити, чи і хрести, і плити?

: Позиція музею Булгакова стосовно висновку Інституту нацпам'яті про письменника

Нещодавно Український інститут національної пам’яті визнав російського письменника Михайла Булгакова символом російської імперської політики. Літературно-меморіальний музей Булгакова опублікував свою позицію стосовно висновку УІНП.

Ярослав Пронюткін: "Могили і кров у воді", "поле замість лісу", "перетворення села на цвинтар": або що не так із маніпуляціями довкола Військового кладовища

Ідея Національного військового меморіального кладовища — це ідея важливого обʼєкта національного значення саме в лісі, серед дерев та спокою. Це наша концепція. І від неї ми не плануємо відходити. Розкладемо по полицях низку дискусійних питань.