Вам дзвони не грали…

18 листопада 1991 року родини Корпанів, Вдовіцьких, інших галичан і підгайчан вирушили на Львівщину, в Глиняни, де були ексгумовані тіла 48-ми героїв національно-визвольної боротьби і перепоховані біля місцевої церкви Успіння Пресвятої Богородиці. Було віднайдене місце, де "енкаведисти", в період із 1944 по 1949 роки, закопували тіла вбитих ними учасників революційного підпілля, вояків УПА. З-поміж них були й Ярослав Корпан - син Антона і Ярослав Вдовіцький - син Михайла, народжені 1922 року.

 

Листопадом 1991 року, вісімнадцятим числом, родини Корпанів, Вдовіцьких, інших галичан і підгайчан, разом із на тоді очільником щойно відновленого Підгаєцького району Володимиром Круком, який організував поїздку, вирушили на Львівщину, в Глиняни, де були ексгумовані тіла 48-ми героїв національно-визвольної боротьби і перепоховані біля місцевої церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Було віднайдене місце, де "енкаведисти", в період із 1944 по 1949 роки, закопували тіла вбитих ними учасників революційного підпілля, вояків УПА. З-поміж них були й галичани, однолітки й тезки, Ярослав Корпан син Антона і Ярослав Вдовіцький син Михайла, народжені 1922 року. Їх опізнали. У Корпана ще з дитинства був надщербнутий передній зуб, а Вдовіцького – по розкішному кучерявому волоссю поруч із черепом.

У пошуках відомостей про їхню боротьбу й загибель поталанило познайомитися із львівським дослідником Петром Гнидою, який вельми посприяв у справі. Отже, 18 червня 1949 року біля села Якторів що неподалік Перемишлян, у бою із загоном МГБ, загинули члени кущової боївки Перемишлянського району на чолі з кущовим провідником ОУН Захаром Шкіркою на псевдо "Максим". Із документів ворога про випадок відомо, що загинуло тоді четверо осіб:

"Руководітєль "Максім", участнікі "Трєска", Янішевскій і одін нє опознан". Число полеглих підтвердила й жителька села Якторів Ганна Шевців, яка назвала ще й псевдо "Гнип". Також вона повідомила, що нібито обидва були з Волині… Очевидно, тут річ у населеному пункті Підгайці що близь Луцька. Звідси, хибна версія про Волинь.

Але. Достеменно знати, що обидва галицькі хлопці загинули разом. "Тріска" - псевдо Ярослава Корпана. Також він ховався за назвами "Сергій", "Сушко Тарас", "Юрко", "Маркіян". Псевдо Вдовіцького невідоме. Ймовірно, "Гнип", але воно могло бути Янішевського…

Архів Визвольного руху так само засвідчує цей випадок і смерть героїв. Як і Я. Пастернак у своїй книжці "Не вмре слава героїв", що на неї посилається й "Літопис УПА" в 36-му томі.

Повертаючись до свідчень Ганни Шевців, стає відомо, що тіла трьох повстанців були обв'язані дротом. Саме такими вони й були під час ексгумації. Прикметно, що "Максима" також опізнали по зубу, але вставному.

У списках перепохованих у спільній могилі в Глинянах Ярослав Корапн і Ярослав Вдовіцький числяться як жителі Бережанського району Тернопільської області, що, втім, не має дивувати. Бо Підгаєцький район на той час лише був відновлений. Щоправда, там вказана дата смерті 18.06.1946 року. Але її спростовує все та ж пані Ганна, бо через три місяці, у серпні 1949 року, вона була заарештована. То ж помилятися не може. 46-й рік - у ворожих документах.

На місці загибелі героїв, біля Якторова, встановлено хрест. Його світлину надав мені Петро Гнида. Наразі це все, що відомо про героїчну смерть галицьких героїв. Прикро, бо не вдалося віднайти світлини Ярослава Вдовіцького. Може ця публікація посприяє.

 
Ярослав Корпан

Про Ярослава Корпана відомо більше. За Україну каралася вся його сім'я. Зокрема, сестра Ганна, 1926 року народження, яка, 18-річною, полягла в селі Білявці Острозького району на Рівненщині. Там і похована. Була машиністкою в проводі пропаганди. Криївку зсипав зрадник. Ганна встигла знищити документи, прийняла бій, застреливши двох "енкаведистів". Відтак, покінчила з собою…

Дуже сподіваюся, що ця публікація не лише ляже добрим спомином про учасників національно-визвольної боротьби Ярослава Корпана та Ярослава Вдовіцького, а й буде доповнюватися новими відомостями про їхню боротьбу й обставини героїчної смерті.

У Глинянах, прощаючи своїх Героїв, родичі-земляки пов'язали на їхні домовини букети з білими стрічками… Через довгі сорок років заграли за ними дзвони, замайоріли над ними національні стяги, змовили Молитву люди. В Україні. У вільній і незалежній, за яку вони змагали й поклали Життя…

Спіть, хлопці, спіть.

Спіть, хлопці, спіть,

Про долю-волю тихо сніть.

Про долю-волю Вітчизни,

Чи можуть бути кращі сни...

Юрій Рудницький: Варшавська угода. Як і чому сталося так, а не інакше

22 квітня 1920 року між Україною та Польщею була укладена Варшавська угода, відома також як "пакт Пілсудський-Петлюра". Щоправда, під угодою немає підписів ані одного, ані іншого.

Володимир В'ятрович: Як російська пропаганда проти України діє на Заході

Коли Американська асоціація бібліотек назвала нашу з Любомиром Луцюком книгу про УПА "Ворожі архіви" серед найкращих історичних публікацій 2023, для мене це було не просто особистим здобутком. Мені здавалося, що нарешті змінюється ставлення до УПА в західній академічній спільноті. Але, здається, я переоцінив бажання багатьох зрозуміти складне минуле і відмовитися від простих схем, які продовжує просувати Кремль.

Олексій Макеєв : Станція Z - це сьогодні Росія

4 печі, 1 газова камера та майданчик для розстрілів. Місце страти та одночасно крематорій. Нацистська практичність геноциду. Цинічна назва цього місця посеред концтабору Заксенгаузен - "станція Z". Z - остання літера німецького алфавіту. Станція Z - остання станція десятків тисяч життів. Та кінцева зупинка людської гідності. Поїзд далі не їде - людина глибше не падає.

Іван Городиський: Право на вибір: ідентичність українських адвокатів в Галичині до 1939 року

Дискусії щодо Булгакова, Сікорського і ще багатьох інших, які тільки будуть, в тому числі концентруються довкола їхньої ідентичності. Чи є достатнім походження, місце проживання чи праці щоб атрибутувати публічну постать з певною нацією? І що є в принципі визначальним? Ці дискусії також нагадують спостереження з історії української адвокатури Галичини до 1939 року.