Велика честь бути твоїм другом, "Біба"

Завжди виважений, спокійний, відповідальний за слова та людей, він керував своїм прикладом. Кар'єру в армії Баранов зробити не зміг би - він ніколи не принижував підлеглих, і ніколи не дозволяв принижувати себе, був нетерпимий до брехні. Після демобілізації Віталій створив громадську організацію, щоб зберегти пам'ять про своїх побратимів, він брав участь у багатьох громадських акціях прямої дії. Віталій не сумнівався в тому, що буде війна, і розумів своє місце на ній.

 
Віталій Баранов
armyinform

Прошу Вас підтримати петицію про присвоєння звання Герой України (посмертно) справжньому та хороброму офіцеру, захиснику нашої Батьківщини, підполковнику Збройних сил України, командувачу 206-м Окремим батальйоном Територіальної Оборони ЗСУ Баранову Віталію Анатолійовичу.

Він був кадровим військовим, сапером, займався розмінуванням і отримав звання підполковника, статус учасника бойових дій і звільнився у запас ще задовго до початку російського вторгнення у 2014-му році. Всі пільги та пенсія у нього були. Але він служив не за пільги.

У 2014-му Баранов пішов на війну добровільно, і шукав можливість служити у бойовій частині на передовій, знайшов для себе капітанську посаду у 90-му аеромобільному батальйоні, оскільки на посаду підполковника інших "воюючих" вакансій не було. 90-й батальйон потрапив у важкі бої у Донецькому аеропорту, і коли комбат у січні 2015-го був захоплений у бою у полон, треба було знайти людину, яка в тому хаосі та непевності знову відтворить керованість та приведе батальйон до бою. І виконуючим обов'язки комбата призначили Баранова.

"После подрыва ДАПа, когда в один момент из бата у нас погибло 25 человек, а 16 попало в плен, все бойцы были сильно деморализованы. И они не сразу меня восприняли. А для того, чтоб это произошло, нужно было, чтоб они в меня поверили. Когда я разговаривал с солдатами, они говорили, что мы манали эту войну. И из этого состояния их надо было как-то выводить.

Я беседовал с хлопцами по несколько раз в день, но при этом мне пришлось выслушать много гадостей в адрес офицеров, что все говнюки. Правда, хочу отдать должное командиру роты огневой поддержки, Валере Мельничуку, он свою роту нормально держал, и она на тот момент была единственной управляемой ротой. Мне надо было понять, на чем можно сыграть, чтоб как-то поднять бойцов из угнетенного состояния. Поэтому я не просто отправлял их на задания, а ездил с ними. Вместе с саперами мы выдвигались для подготовки позиций.

Поначалу я даже сам водил "Урал", потому что больше некому было. И после нескольких таких выездов, бойцы понимали, что командир вместе с ними. Был момент, когда враг подбил нашу машину: и мы с одним бойцом пешком добирались к нашим. По рации нам сообщили, что мы можем нарваться на сепаров, которые нас засекли, но этого не случилось. Вот так постепенно мои бойцы воспрянули духом".

Завжди виважений, спокійний, відповідальний за слова та людей, він керував своїм прикладом. Кар'єру в армії Баранов зробити не зміг би - він ніколи не принижував підлеглих, і ніколи не дозволяв принижувати себе, був нетерпимий до брехні. Після демобілізації Віталій створив громадську організацію, щоб зберегти пам'ять про своїх побратимів, він брав участь у багатьох громадських акціях прямої дії. Коли були якісь наїзди влади на мене, Баранов присилав мені короткі смс - "я поруч", а після прес-конференції з президентом він навіть приїхав на зустріч, щоб запропонувати вивезти мене кудись на деякий час. Віталій не сумнівався в тому, що буде війна, і розумів своє місце на ній.

Ми зустрічались у лютому 22-го - Баранов хотів захистити від наїздів ДБР Х-парк на Оболоні, тому що шукав різні запасні бази та позиції на випадок боїв у місті. І добивався призначення на посаду командира батальйону ТРО, який треба було формувати з нуля. Баранов обурювався, що влада нічого не робить для швидкого формування ТРО, і щоденно телефонував та їздив до різних військових керівників, щоб у кожному районі Києва були розгорнуті батальйони ТРО. Він готувався до оборони Києва, казав, що буде на початку повний хаос, бо ніхто не готується, і що тільки коли буде криза як в 2015-му, то його призначать.

Так і сталося, Віталій Баранов був призначений командиром 206-го батальйону ТРО після початку російського вторгнення.

Він відповідав за слова, за людей, які йому довірились, і пропускав через серце усі складнощі та організаційні негаразди. Підполковник Баранов - один з тих, хто був стріжнем у нашому суспільстві, який присвятив своє життя служінню народові України. 56 років...

Велика честь бути твоїм другом, "Біба"... Дякую за все.

Роман Гуцул: Могили січових стрільців під асфальтом

Московські окупанти вчинили у Львові в 1960-х та 1970-х роках страшне святотатство - повністю зруйнували військові меморіали УГА на Янівському та Личаківському цвинтарях. Сотнями потрощених стрілецьких хрестів була встелена проїздна частина вулиці Суворова та тротуари, зверху залили асфальтом.

Тімоті Снайдер: Тімоті Снайденр: Умиротворення в Мюнхені: світові війни, минулі й можливі

Симетрія між Німеччиною-Чехословаччиною 1938 року і Росією-Україною 2022 року є дивовижною, і якщо ми на мить зупинимося на цих подібностях, це допоможе нам ширше поглянути на сьогоднішній день. Зараз, більш ніж будь-коли, ми є в'язнями чуток, дезінформації та емоцій сьогодення. Історія може дати нам принаймні спокійнішу перспективу.

Ігор Сердюк: А Ви правда справжній професор?

"Професоре, пора! Там вже всі зібрались", – кличе мене чорнявий чоловік у військовій формі. Я виходжу з прохолодної темряви казарми надвір і на кілька секунд застигаю від сліпучого сонячного світла, що відбивається від білого піску під ногами. Надворі серпень 2024 року, довкола приземкуваті піщані пагорби, низенькі рідкі сосни. Страшенна спека й відсутність вітру згустили повітря до стану желе. Час-від-часу це желе здригається від вибухів – на військовому полігоні у центральній Україні відбуваються навчання артилеристів.

Олексій Мустафін: Фантазер-підпільник. Кого спалили на римській Площі квітів?

17 лютого 1600 року на римській Площі квітів привселюдно спалили колишнього ченця Джордано (в миру - Філіппо) Бруно Ноланського. За півтора тижні до страти суд інквізиції визнав його "нерозкаяним, завзятим і непохитним єретиком", позбавив його сану та відлучив від церкви.