Майор Червоної армії, який перейшов у ряди УПА

У 2013-му, під час презентації книжки про Омеляна Польового, колишній вояк його загону Іван Джоджик ділився своїми спогадами про події вересня 1944-го, про командира "Остапа" та бої відділів УПА з НКВС. У цей же час ним велася мова про майора Червоної армії, який, за спогадом пана Івана, перебував при штабі загону ведучи роботу політрука. Тоді сприйняв цю інформацію не дуже серйозно, однак... З того часу минуло 10 років, пан Іван записав та видав свої спогади, а мені вдалося натрапити на сліди цього майора та ідентифікувати.

 

У 2013 році, під час презентації книжки про Омеляна Польового, колишній вояк його загону Іван Джоджик ділився своїми спогадами про події вересня 1944 року, про командира "Остапа" та бої відділів УПА з НКВС. У мене не було при собі диктофона, про що зараз шкодую, адже в цей же час ним велася мова про майора Червоної армії (далі – ЧА), який, за спогадом п. Івана, перебував при штабі загону ведучи роботу політрука. Тоді сприйняв цю інформацію не дуже серйозно, однак...

З того часу минуло 10 років, пан Іван записав та видав свої спогади, а мені вдалося натрапити на сліди цього майора та ідентифікувати. Його історія та вклад у боротьбу відділів УПА на Тернопільщині до кінця ще не з'ясовані, однак з метою подальших пошуків заслуговують на коротеньку згадку напередодні чергової річниці створення УПА.

Отже, із 8 по 14 серпня 1944 року з Кримського півострова на територію Тернопільської та Станиславівської (тепер – Івано-Франківської) областей у підпорядкування 4-го Українського фронту ЧА перекидали 318-у гірсько-стрілецьку новоросійську дивізію разом з іншими частинами 3-го гірсько-стрілецького корпусу.

Воєнна рада 4-го Українського фронту в директивах від 13 серпня (№ 00370) та від 15 серпня (№ 00485) 1944 р. зорієнтувала підпорядковані частини в політичній обстановці, яка була у їхньому власному тилу, а також вимагала "від командирів і начальників всіх рангів негайно приступити до ліквідації шпіонсько-бандитських оунівських груп і навести твердий державний порядок на звільненій території".

У документації згаданого корпусу зазначено: "У зв'язку з швидким просуванням військ 4 Українського фронту і недостатньою зачисткою місцевості від злочинних елементів звільненої території, в тилах осіло значне число організованих німцями контрреволюційних, націоналістичних, збройних формувань, які виконують накази німецького командування.

Ці шпіонсько-бандитські групи – "ОУН", "УПА", "УНРА", маючи ціль заважати відновленню Радянської влади у західних областях України, проводять знищення партійно-радянського активу, нападають і роззброюють малі військові підрозділи, вбивають окремих бійців і офіцерів. Знаходяться ці банди головним чином у лісових масивах".

Із уривчастих радянських звітів відомо, що підрозділи 318-ї дивізії у другій половині серпня 1944 року, під час передислокації до лінії фронту, залучалися до "прочісування місцевості в р[айо]ні зосередження з метою виловлювання і ліквідації бандитських груп". У одному із них йдеться:

"17.8.44 р. група квартир'єрів і розвідників, вислана на автомашині в Свистільники, в 20.00 піддалася нападу озброєної банди, в результаті чого були поранені помічники начальника штабу полку капітан Арестов і один червоноармієць і захоплені бандитами в полон інструктор політвідділу 318 С[трілецької] Н[оворосійської] Д[ивізії] майор Жеванов і уповноважений ОКР "СМЕРШ" лейтенант Конюшкин".

Натомість, у документах сотні УПА "Лісовики" занотовано: "17.8.44. біля 20 год. вечером приїхала в село Свистільники наша стежа в силі двох роїв. На місці довідалася стежа про присутність більшовиків в селі. Біля сільради зловлено двох більш[овицьких] старшин. Один з них українець – майор, другий москаль – лейтенант. Обидва здалися без бою.

Годину пізніше над'їхало авто з 10 червоноармійцями. По них відкрито вогонь. Цілковито знищено авто, вбито двох більшовиків, а один з них втік до сел[янської] хати та зі страху повісився. Помимо закликів, більшовики відстрілювалися і не хотіли піддатися. Наша стежа не маючи заміру продовжати бій в селі, пішла в напрямок табору, забираючи зі собою двох полонених старшин. По нашій стороні не було ніяких втрат".

У історії сотні "Лісовики" відзначено, що цю операцію провів рій під командуванням "Гора" (Михайло Гаран) та вказано, що майор "займав пост дивізійного політрука. Він на слідстві зізнав, що [наступного] дня перед полуднем буде переходити большевицька колона дорогою зі Сільця на Слов'ятин Підгаєцького р-ну. На підставі повижщих даних було рішено зробити засідку в лісі недалеко с. Слов'ятин".

Наслідком цих свідчень, підтверджених розвідкою УПА, стала успішна операція повстанців 18 серпня 1944 р. Відділи УПА – дві чоти з сотні "Холодноярці", одна чота з "Лісовиків" та ще одна чота із "Сірих Вовків" організували вдалу засідку на лісовій дорозі між селами Сільце Божиківське (зараз с. Квіткове)-Слов'ятин, в яку потрапив перший батальйон 1331-го стрілецького полку вищезгаданої дивізії (про деталі цього бою та його наслідки варто обговорити у окремому огляді, що можливо у майбутньому спробуємо зреалізувати у більш ширшому форматі).

Таким чином, інструктор політвідділу 318-ї гірсько-стрілецької новоросійської дивізії майор Жеванов опинився у полоні УПА. В подальшому, завдяки картотеці політпрацівників ЧА вдалося з'ясувати: Іван Живанов народився 1919 року у с. Глинськ Ново-Георгіївського р-ну Харківської області. Закінчив Одеський педагогічний інститут у 1938 році, а вже у 1939-го – мобілізований у ЧА.

Під час німецько-радянської війни за службу отримав 4 ордени (у 1943 р. – Вітчизняної війни ІІ ст., Червоного прапора, Червоної зірки; у 1944 р. – Вітчизняної війни І ст.) та звання майора, яке присвоєно 14 березня 1944 року. У цій ж картотеці зазначено, що він не потрапив у полон, а пропав безвісти 17 серпня 1944 року, при цьому місяць серпень – "08" переправлено на липень "07".

Подальша доля майора Живанова достеменно невідома. Опиратися на розповідь повстанця Івана Джоджика складно, враховуючи, що з плином років деталі його історії змінювалися. Так до прикладу, у 1990-х рр. він розповідав: "Під кінець серпня 1944 року відділи наші добрались до сіл: Слав'ятин, Свистільники, Тростянець, Мечищів, Молохів. На цих теренах вже діяли каральні загони НКВС. Перше знайомство зробила сотня "Холодноярці" – командир "Крук". У засідці сотня розгромила батальйон НКВС, взявши в полон його командира – майора. Після цього НКВС разом із фронтовими з'єднаннями почали широкий наступ на ці ліси 5-10 вересня. Бої точились з перемінним успіхом".

 
Іван Джоджик
livehistory.org.ua

В опублікованих спогадах з 2013 року читаємо: "У вересні того ж таки 1944 року розвідка ОУН–УПА повідомила, що на прочистку лісів Підгаєччини з Тернополя виїхав батальйон військ НКВС у кількості приблизно 600 солдатів. Маршрут енкаведистів проходив попри село Сільце. Сотня "Холодноярці" під командуванням "Крука", організувавши вдалу засідку, вщент розгромила ворожий батальйон. А самого майора, українця – керівника червоного підрозділу повстанці взяли в полон.

Його двох помічників-росіян ліквідували. Майорові дали коня, зброю забрали, у супроводі вершника від відділу він вільно перебував з нами. Під час боїв з військами НКВД він виходив на передову лінію і підтримував наші ряди: "Ребята, ви сильні духом, не бійтесь, ми їх побідим". Потім пішла чутка, що йому організували курінь (тобто 3 сотні), і відправили в східні регіони для ведення пропаганди".

Тим паче, що у обох варіантах про перебування майора при штабі загону к-ра "Остапа" не розповідалося.

Однак, у історії сотні "Рубачі", у частині де йдеться про бій загону УПА "Остапа" 24 вересня 1944 року під Лопушною на Почаївщині, занотовано також діяльність цього майора, зокрема зазначено, що він "добровольно перейшов на нашу сторону з розбитого більшовицького батальйону, [розбитого] сотнею "Лісовики"".

Здавалося б, буденна історія військового часу, полонений аби зберегти своє життя розповів усе що знав, тай по всьому. Але ж ні. Таки перейшов у ряди УПА на Тернопільщині. Кому відома будь-яка інформація про життя i діяльність майора Живанова прошу відгукнутися.

Юрій Юзич: Перша українська адвокатка - пластунка Віра

Нещодавно "Історична Правда" публікувала текст Івана Городинського про першу українську адвокатку. Ольгу Ельвіру Люстіґ-Ганицьку можна вважати першою українкою, яка професійно практикувала право на Галичині у 1930-х роках. Після публікації групі істориків та дослідників історії Пласту вдалося з'ясували, що Ольга Ганицька була пластункою. Відтак, дізналися звідки вона була родом, в якому середовищі зростала та як склалася її доля після Другої світової війни.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.