Перший український артилерист

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.

 

Артилерист нашого модерного війська. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Командир української артилерії під легендарними Крутами. Уродженець нині окупованої Луганщини. Кадровий військовий. Весною 1917 року був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького.

Це він тижнями, безвилазно воював на Чернігівському фронті, зупиняючи першу московсько-більшовицьку навалу. Були дні коли він на чолі кількох добровольців самостійно стримуввв просування тисячних мас противника. Це його - старшину в синьо-жовтому кашкеті Богданівського полку - загадували майже всі учасники бою під Крутами.

Він не чекав наступу переважаючих сил противника, а висувався із своїми гарматами - на залізничних платформах - в саме серце концентрації банди муравйова. І кропив їх своїм гарматним та кулеметним вогнем, захищаючи юнаків-крутянців.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки. У першому зимовому поході створив і розгорнув 2-запорозький кінний полк (з артою тоді було тяжко, а рулила мобільна кіннота).

З польського концтабору перебрався в Чехію. Як спадкоємець великої на той час земельної власності в степах Луганщини, козак з діда-праліда, став активним учасником гетьманського руху. Чекісти вважали, що саме він є керівником воєнної організації прихильників Скоропадського.

Після приходу нацистів до влади певний час намагався консолідувати українців в українську Громаду, був одним із лідерів цієї мережі. Ще до початку Другої світової залишив активну політичну працю і сконцентрувався на розвитку власного будівельного бізнесу. Був талановитим інженером. Очевидці відзначали, що був дуже підприємливим. А також відомим ловеласом (дуже імпонував дівчатам і жінкам). Виховав трьох доньок, які виросли у Пласті.

Все це про одну людину-воїна - підполковника Семена Лощенка. Він не став емігрувати в Північну Америку. Залишався я найближче до рідної землі, де міг вільно жити. На німецькому сайті, створеному за участі "Яд вашем", Лощенко із родиною в картотеці тих, що постраждали від нацизму.

Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 році. Бандерівський офіціоз "Шлях перемоги" написав в некролозі, що помер полковник (!) Лощенко. Могила збережена. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не тещо артбригади імені Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.

Дмитро Крапивенко: Алла Пушкарчук - Рута, яку не вберегли

Загинула Алла Пушкарчук (Рута). Тендітна дівчина, що пішла на війну ще у 2014-му, залишила світ мистецтва, навчання в університеті Карпенка-Карого і омріяну кар'єру театрознавиці.

Ярослав Пронюткін: Тут спочиватимуть наші герої: хто має право бути похованим на головному Меморіалі країни?

Національне військове меморіальне кладовище — це меморіал на багато років вперед. За всіма прогнозами поховання тут можуть відбуватися протягом наступних 40-50-ти і більше років. Меморіал призначений винятково для військовослужбовців — тих, які загинули в бою під час цієї війни, та тих, які мали видатні заслуги перед батьківщиною, та покинуть цей світ через дуже багато років.

Зоя Казанжи: Винні мають бути покарані

Володимира Вакуленка, українського письменника вбили росіяни. Дата його загибелі достеменно невідома. Ймовірніше, це сталося між 24 березня та 12 травня 2022 року. Після того, як Ізюм звільнили ЗСУ, у місті виявили масове поховання – понад 400 тіл. Під номером 319 було тіло Володимира Вакуленка.

Євген Гомонюк: Французькі скульптури у Миколаєві

Що спільного між найстарішим міським театром, Аркасівським сквером і зоопарком у Миколаєві? Власне французький слід. Всіх їх об’єднує художня французька ливарня Валь Д'Осне з головним салоном в Парижі, чия продукція в різні часи прикрашала ці три локації. Мова йде про п’ять найвідоміших в Миколаєві декоративних садових чавунних скульптур. Одна з них, на жаль, була втрачена ще у 1990-ті роки, інші чотири можна побачити і сьогодні.