Перший український артилерист

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки.

 

Артилерист нашого модерного війська. Наймолодший бойовий комбриг Армії УНР. Командир української артилерії під легендарними Крутами. Уродженець нині окупованої Луганщини. Кадровий військовий. Весною 1917 року був серед перших десяти офіцерів, які вступили в перший український полк імені Богдана Хмельницького.

Це він тижнями, безвилазно воював на Чернігівському фронті, зупиняючи першу московсько-більшовицьку навалу. Були дні коли він на чолі кількох добровольців самостійно стримуввв просування тисячних мас противника. Це його - старшину в синьо-жовтому кашкеті Богданівського полку - загадували майже всі учасники бою під Крутами.

Він не чекав наступу переважаючих сил противника, а висувався із своїми гарматами - на залізничних платформах - в саме серце концентрації банди муравйова. І кропив їх своїм гарматним та кулеметним вогнем, захищаючи юнаків-крутянців.

Він пройшов всю нашу визвольну війну. В січні 1918 у боях за Києві. У славному поході Болбочана на Крим. На теренах сучасної Брянщини - тоді української Стародубщини - в складі загону Болбочана. У листопаді 1918 року в Харкові вкопав свої гармати прямо в центрі міста - на Павлівській площі - і спільно із 2-м запорозьким полком Болбочана повернули владу на Харківщині в український і руки. У першому зимовому поході створив і розгорнув 2-запорозький кінний полк (з артою тоді було тяжко, а рулила мобільна кіннота).

З польського концтабору перебрався в Чехію. Як спадкоємець великої на той час земельної власності в степах Луганщини, козак з діда-праліда, став активним учасником гетьманського руху. Чекісти вважали, що саме він є керівником воєнної організації прихильників Скоропадського.

Після приходу нацистів до влади певний час намагався консолідувати українців в українську Громаду, був одним із лідерів цієї мережі. Ще до початку Другої світової залишив активну політичну працю і сконцентрувався на розвитку власного будівельного бізнесу. Був талановитим інженером. Очевидці відзначали, що був дуже підприємливим. А також відомим ловеласом (дуже імпонував дівчатам і жінкам). Виховав трьох доньок, які виросли у Пласті.

Все це про одну людину-воїна - підполковника Семена Лощенка. Він не став емігрувати в Північну Америку. Залишався я найближче до рідної землі, де міг вільно жити. На німецькому сайті, створеному за участі "Яд вашем", Лощенко із родиною в картотеці тих, що постраждали від нацизму.

Помер і похований в Німеччині, поблизу Нюрнберга, у 1980 році. Бандерівський офіціоз "Шлях перемоги" написав в некролозі, що помер полковник (!) Лощенко. Могила збережена. Автор ґрунтовних спогадів про бій під Крутами, які досі не видані в Україні та не введені в науковий обіг. Досі в Україні немає не тещо артбригади імені Лощенка, а навіть маленької вулички чи провулку.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.