Пастка для командира УПА

"У березні 1954 року в Москві внаслідок чергової реформи совєтських органів безпеки створено КҐБ — Комітєт ґосударствєнной безопасності (Комітет державної безпеки). Під цією назвою чекісти діяли наступні 37 років аж до розвалу СССР.

Першим головою сумнозвісної структури став Іван Сєров — в НКВД з 1939 року, тоді ж він очолив чекістів в УССР. Сєров — один з організаторів репресій на заході України після її окупації совєтами, мав досвід боротьби з націоналістичним підпіллям. Остаточна ліквідація ОУН, захоплення чи вбивство її очільника особистим викликом. Він прагнув поставити крапку в історії, що почалася для нього 15 років тому.

Рейвах довкола розшуку Кука на найвищому політичному рівні в Москві спонукав чекістів в Україні зосередити всі зусилля на цій справі. Хоча від цього можливостей у їхніх руках не ставало більше. На весну 1954 року фактично останньою ниткою залишався затриманий торік зв'язковий керівника підпілля "Юрко". У березні, після відповідної обробки, він став агентом "Богуном". Новий план розшуку й арешту передбачав: створення агентурної групи у складі спецагентів "Карпа", "Жарова" й "Богуна" ("Юрка"), посилання їх на пункти зустрічей, на які міг з'явитися Кук й очікування його приходу в бункері "Почекальня". Зі спецагентами організували постійний зв'язок за допомогою радіо та відпрацювали взаємодії зі спеціальною допоміжною опергрупою КҐБ.

Очікування у криївці у Кругові тривало понад місяць. Впродовж цього часу агенти жили в підземній схованці, вдаючи підпільників.

20 травня 1954 року керівник підпілля разом із дружиною і двома охоронцями, полишивши зимову схованку й рушив до проміжного зв'язкового пункту в селі Вирлів Зборівського району Тернопільської області.

Йти було важко не лише через погане самопочуття Кука й потребу рухатися максимально непомітно, а й через негоду — кілька днів як зарядили рясні весняні грози. Тож добралися потомлені аж на четвертий день.

"О 4 годині ранку 23 травня в момент, коли Турченяк був на поверхні біля входу в бункер, до нього наблизився Кук, — читаємо про події цього дня в детальному звіті на ім'я керівника КҐБ СССР Сєрова, — і по раніше наявному сигналу покликав до себе. Зустрівшись з Куком і діючи згідно з легендою, Турченяк швидко переконав Кука, що в бункері все в порядку й, дізнавшись від нього, що з ним прийшла його дружина і два інші бандити, за згодою Кука, повернувся до бункеру, щоб попередити спецагентів "Жарова" й "Карпа" про прихід Кука. Враховуючи, що в бункері, за легендою, з Турченяком міг перебувати лише "Карпо", спецагент "Жаров", за допомогою встановленого в бункері апарату "Тривога" повідомив про прихід Кука опергрупі КҐБ і негайно конспіративно вийшов з бункера та розташувався поблизу нього. Потім Турченяк знову підійшов до Кука, забрав його і дружину та привів у бункер, де за пів години їх обох захопив "Карпо" і спецагент "Жаров", який поспішив йому на допомогу".

"Одразу думаєш, як можна покінчити з собою, — пригадував Кук цей момент. — Маєш зв'язані руки. Тому агентові кажу: "Дай мені револьвер візьми собі гроші"". Колишній зв'язковий "Юрко" не погодився на пропозицію колишнього командира. А вже невдовзі на місце прибула опергрупа.

"Затримані "Леміш" та "Оксана" з допомогою чекістів підіймаються на поверхню, — описує перші хвилини арешту Георгій Санніков. — Там їх підхоплюють руки людей, які стоять навколо люка. Серед кількох людей їх відводять на кілька метрів. Усі мовчать. З люка показуються чекісти, які обшукували затриманих. Останнім на поверхню вилазить довготелесий "Чумак". У руках у нього всі речі "Леміша" та "Оксани", їхня зброя. Ствол так і не зібраного американського автомата стирчить з речмішка".

"Це один з найприкріших моментів мого життя, — пригадував Кук. — Мені кілька разів снилося, що мене ловили живим, що я купаюся, вийшов і не міг узяти зброю. Це були найстрашніші сни. Я робив усе, щоб не потрапити в полон, й отруту при собі мав, і гранати. Навіть за німців, якщо купався, поруч була боївка, щоб відбити атаку. Я робив усі заходи, щоб не попастися. Те, що ти повинен загинути, — нормальне явище. Із цим я звикся. Й у той момент те, що ти живеш, було найбільшим нещастям. Я думав як покінчити із собою. Був варіант розігнатися і вдаритися об кант муру щоб розщепити собі голову". Звісно реалізувати цей задум не було жодних шансів ані в перші хвилини в криївці, ні згодом — поруч завжди було мінімум двоє чекістів.

Так закінчився для Кука шлях підпільника, який тривав 17 років. Він був першим, хто перейшов на нелегальне становище, повністю порвавши зі звичним життям іще 1937 року. І став останнім керівником підпілля — після його арешту воно остаточно припинило функціонувати як єдина структура. Кук успішно переховувався від польської, німецької і совєтської влади на Львівщині, Тернопільщині, Волині, Київщині, Дніпропетровщині, Черкащині. Він не просто ховався і навіть не лише боровся проти окупантів сам, а й організував боротьбу інших. Його підпільна одіссея завершилася арештом на Золочівщині у віці 41 року, неподалік від місць, де починалася, коли йому було 24".

Продовження історії про боротьбу Кука вже після полону - незабаром в новій книзі Володимира В'ятровича "Генерал Василь Кук. Біографія покоління УПА".