Скульптор Григір Крук - "Талант, як дар від Бога"
Його помешкання у Мюнхені у 1950-60-х роках стало своєрідним центром зустрічей культурних діячів української діаспори, а в просторій робітні було створено близько 300 станкових скульптур в глині та бронзі, що експонувались на 10 персональних виставках у мистецьких центрах Західної Європи та США.
Перша моя зустріч з творами Григора Крука відбулась 1991 року, в часі мого приїзду на навчання на літній семестр філософічного факультету Українського Вільного Університету у Мюнхені. Пластичні фігури, що вирізнялись кольором і своєрідним трактуванням людських постатей, встановлені на подіумах чи в нішах кімнат – аудиторій імпозантної але затишної вілли на Пінзенауерштрассе, одразу ж привертали увагу, наче запрошуючи до оглядин….
…Життєва та творча біографія Григора Крука подібна долі тисяч українців, яких волею фатуму жбурнуло у круговерть складних і трагічних подій ХХ століття.
Вже не збереглось у селі Братищеві на Станіславіщині (нині Івано-Франківська обл.) глинобитних хат із солом'яними стріхами, в одній із яких у родині спадкового майстра-гончара Якова Крука та його дружини Катерини 30 жовтня 1911 року народився майбутній скульптор. З малих літ Грицеві любилось ліпити глиняні фігурки тварин та людей чи вирізьблювати їх постаті з дерева.
По завершенні чотирикласної школи в Нижневі, за рекомендацією вчителя Василя Лукасевича, вступає до деревообробної промислової школи у Станіславові, яка мала різьбярський, токарний і столярний відділи. Відтак 1931 року переїжджає до Львова вивчати різьбярство в майстерню Андрія Коверка, якому допомагав у роботі над іконостасом для каплиці Духовної семінарії.
Того ж року Григір Крук розпочинає навчання на відділі скульптури Художньо-промислової школи, де викладали відомі львівські професори Ян-Юліуш Нальборчик і Йозеф Сташинський. За певний час почав відвідувати майстерню Сергія Литвиненка, отримавши можливість бачити як ліпить скульптор, який щойно повернувся з Парижу. Працюючи над надгробком Іванові Франку, мистець доручив молодому скульптору виліпити кайло, яке мав тримати в руках Каменяр.
Прагнення здобути більш ґрунтовну мистецьку освіту привело майбутнього мистця у 1934 році до Краківської академії мистецтв, де майстерню скульптури вів професор Константин Лящка, який по заслузі оцінив талант юнака. В ті часи в академії панував дух французької культури, що для сільського хлопця з Галичини було трохи незвичним. Підтримало те, що в цей час там навчалось чимало студентів-українців, які створили мистецьке коло "Зарево", до якого належали Михайло Черешньовський, Марія Гарасовська, Мирон Білинський і до якого вписався Григір Крук.
А професор Краківського Ягелонського університету, письменник і мистецтвознавець Богдан Лепкий, допоміг виборсатись із фінансових труднощів – саме він рекомендував талановитого студента з роботою – замовленням для виготовлення елементів інтер"єру для вівтаря католицької церкви Святого Норберта. У 1937 році Григір Крук завершив навчання в Академії із найвищою відзнакою.
Професор Краківського університету Богдан Лепкий та директор Краківського музею мистецтва Станіслав Тілл, запізнавши талановитого студента, допомогли йому вступити на подальші студії до Берлінської академії мистецтв. Також Богдан Лепкий виклопотав у директора Івана Мірчука стипендію в Берлінському Українському науковому інституті, познайомив з діячами Українського національного об'єднання. Так у віці 26 років Григір Крук виїхав з Кракова до Берліна.
У Берлінській академії мистецтв Григір Крук записується до класу скульптури професора Альфреда Воцке, який підмітивши здібності студента, виклопотав для нього стипендію. "Працюючи у вільний час садівником у парках Вензее, - молодий мистець, як подає доктор мистецтвознавства Галина Стельмащук, - познайомився з донькою гетьмана Павла Скоропадського, Єлизаветою. Вона також займалася скульптурою, навчалася в Петербурзі, Берліні, Флоренції і дуже зацікавилася роботами Крука. Єлизавета вмовила батька замовити в нього свій скульптурний портрет. Після виконання замовлення Григорія запросили до дому Скоропадських на прийом, де він сидів поруч із гетьманом Павлом".
1939 року, з початком Другої світової війни, Григору Круку дозволили залишитись в Берліні, Він переходить в клас професора Арно Бреккера, де вивчає курс з естетики людського тіла, що "вплинуло на всю його подальшу творчість і особистий мистецький стиль". У 1940 р. Григір Крук закінчив Берлінську академію мистецтв, а навчання в майстерні професора Арно Бреккера скульптор завжди згадував з великою вдячністю.
Добре орієнтуючись у ситуації й розуміючи, що повернення у "звільнену" Галичину може завершитись арештом, скульптор залишається у Берліні, активно включається в мистецьке життя й восени 1942 року вперше бере участь у Великій мистецькій виставці, де було представлено (згідно з каталогом) композиції "Родина втікачів" (1938) та "Мати-втікачка з дитиною" (1942). Остання – "особливо зворушливий образ, де компактність заокруглених форм тіла матері, зігнутої над знеможеною дитиною, з клунком на плечах, вповні відображає спільність задуму, пластичних засобів і матеріалу.
Крук зосереджує ввесь ритм твору на обличчі скорботної матері та обімлілої дівчинки, створюючи незабутню та універсальну картину долі скитальців". В ці час встигає з"їздити в захоплену нацистами Україну й востаннє відвідати родину в Братищеві.
Коли 1945 року Берлін був окупований Червоною армією, Григір Крук, уникаючи примусової депортації органами НКВС, разом з братом Іваном переїжджає до Мюнхена, де оселяється у Швабінгу, баварському мистецькому Монмартрі, у чотириповерховому будинку на Елізабетштрассе, 13.
Його помешкання у 1950-60-х роках стало своєрідним центром зустрічей культурних діячів української діаспори (Микола Дмитренко, Святослав Гординський, Микола Азовський), а в просторій робітні було створено близько 300 станкових скульптур в глині та бронзі, що експонувались на 10 персональних виставках у мистецьких центрах Західної Європи та США. А визнання оригінального пластичного мистецтва скульптора прийшло після Паризької виставки 1954 року.
Основною тематикою творчості Григорія Крука стало історичне минуле України, доля селян-утікачів та переселенців, своєрідно трактовані фігури жінок та дітей, ностальгія за рідною землею…
…А там, в Україні, залишились старенька мати і сестра. Деколи отримував листи (з оказією через Польщу) з далекої тепер батьківщини. В рукописних нотатках за 1958 рік мистець із сумом записав: "Кілька днів тому отримав листа і фотографії з Галичини, від моєї мами. Хотів би поїхати до мами хоч на місяць. На жаль, панують там такі нелюдські відносини, що рідної мами не можна відвідати. Це мене дуже болить і нервує".
…До селянського жанру творчості Григорія Крука можна зарахувати серію жіночих постатей – "Швачка" (1946), "Стояча жінка" (1960), "Мати з дитиною" , "Після праці", "Дівчина" (всі – 1969). Його селянки – це молодиці та дівчата міцних об'ємистих пропорцій, фізично сильні та міцно збудовані. Увага скульптора зосереджена на моделюванні заокруглених (часами аж до перебільшення) форм жіночого тіла. В більшості – це лаконічні, "чутливо-розкішні" композиції, в яких з-під одягу виразно проступають об'ємно-пластичні тіла, як це видно зі скульптури – "Лежача" (1967).
У лютому 1963 року стало відомо про звільнення із сибірського заслання галицького митрополита Йосипа Сліпого. Григір Крук їде до Риму, де оселився митрополит, й створює його портрет-бюст. Пізніше виконав погруддя папи Івана-Павла VI. Під час перебування в Італії скульптор взяв участь у конкурсі великої статуї Богородиці – Нотр-дам де ля Салет для нової церкви в Римі, здобув перше місце й 1964 року у Мюнхені виконав чотириметрову скульптуру. У тому ж році Крук створив монументальний пам'ятник 30-тисячам українських переселенців з Галичини, які померли під час Першої світової війни у Гмюнді. Дещо пізніше – фігуру Богородиці біля церкви в Новому Ульмі.
Впродовж емігрантського сорокаліття Григір Крук створив низку портретів бюстів видатних діячів української історії та культури – князя Володимира Великого, королівни Анни, Івана Мазепи, Симона Петлюри, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Святослава Гординського, Володимира Янева та інших. Водночас працював над малими пластичними формами, багато рисував.
В останні роки життя Григір Крук залишився самотнім, важко хворів на серцеву недугу, проживав і помер у притулку для перестарілих 5 грудня 1988 року. А свою творчу спадщину заповів Українському Вільному Університету у Мюнхені.
Похований на цвинтарі Вальдфрідгоф, де спочиває ціла плеяда відомих українців ХХ століття. На похорон, щоб попрощатися із цим великим мистцем, прибуло заледве 15-20 осіб. Й пророчими були слова колишнього вчителя Григорія Крука – професора Арно Бреккера: "Прихильна доля вклала Крукові у колиску талант, як дар від Бога. Його праці вказують на це високе походження. Його діло буде оцінене майбутніми генераціями, як вияв вищої сили. Це ї є найвище визнання для мистця".
Так воно й сталося. Гідно оцінена нащадками пам'ять про свого талановитого земляка вилилась у створення меморіального музею Григорія Крука (автор експозиції – краєзнавець Петро Боднарчук. А 30 жовтня 2011 року відбулось встановлення пам'ятника визначному скульптору (автор - скульптор Володимир Довбенюк) на відкритті якого голова Івано-Франківської облради, доктор історичних наук Олександр Сич висловив загальну думку: "Бережімо пам'ять про цю людину, яка, вийшовши з бідної селянської родини, поставила собі ціль і досягла її, прославивши Україну далеко за її межами".
