"З страшним завзяттям та одчаєм прикладає кріс до рамени й стріляє". Пластун і січовий стрілець Омелян Білинський
Боровся за Львів в листопаді 1918 року. У вуличних боях і комендантом залоги на Цитаделі. Кілька років перед цим, 16-літнім пластуном, – Омелян Білинський став добровольцем УСС. За хоробрість в боях Першої світової війни відзначений медалями за хоробрість. Коли Січові Стрільці отримали бойовий прапор, то саме "Мілька" обрали своїм прапороносцем. Від був одним із тих дітей, які пішли на фронт, коли старші віком і більш досвідчені по життю уникали мобілізації.
Боровся за Львів в листопаді 1918 року. У вуличних боях і комендантом залоги на Цитаделі. Кілька років перед цим – ще пацаном, 16-літнім пластуном, – Омелян Білинський став добровольцем УСС. За хоробрість в боях Першої світової війни відзначений медалями за хоробрість – австрійськими на німецькою (залізним хрестом). Коли Січові Стрільці отримали бойовий прапор, то саме "Мілька" – кращого з кращих – обрали своїм прапороносцем. Від був одним із тих дітей, які пішли на фронт, коли старші віком і більш досвідчені по життю уникали мобілізації. Взяв в полон пів сотні московитів ще дитиною, а ветераном створив успішний бізнес.
Походив Омелян із села Мохнате Турківського повіту, яке тепер є частиною Козівської громади Львівщини. Навчався в Стрийській гімназії, де став членом Пласту. Соратник Коновальця у московському концтаборі Михайло Савчин згадував: "Молодий Мілько, чи Мільо, – як його найчастіше називали, – був одним з перших пластунів стрийської гімназії і нераз доводилося йому бувати провідником менших чи більших пластунських гуртків у наших горах Карпатах."Пласт" був тоді ще нелегальною, напіввійськовою організацією, тому й не дивно, що 16-літній юнак Мільо "перепакувався" до Легіону УСС".
Тобто із провідника таємних військових гуртків став одним із перших добровольців у нашій модерній історії. На фронті Білинський брав участь у боях в складі сотні колишнього пластового виховника Дмитра Вітовського - майбутнього ключового організатора Листопадового чину, полковника, ініціатора Акту Соборності, військового міністра ЗУНР.
В обліковій картці УСС коротко описано перший бойовий досвід "Мілька" зимою 1914-1915 років. Ходив із стрілецькими патрулями, тобто диверсійно-розвідувальними стежами: "з Бескиду, Акльош (с. Уклин на Закарпатті. – Ю.Ю.), [гори] Високий Верх, Турямезе (с. Тур'я-Ремети на Закарпатті. – ЮЮ.), [села] Рожанки". Окрім цього брав участь в боях під Зуґо (тепер це с. Гукливий на Закарпатті) і на горі Татарівка біля Славська.
Згодом "Мільо" воював під командуванням Зенона Носковського. Останній згадував: "Сотня висилала стежі з Карльсдорфу (німецька колонія, тепер у межах с. Климець в Сколівських Бескидах. – Ю.Ю.), при чім визначився Омелян Білинський, 16-літній стрілець, родом з Мохнатого. Він у перебранню (в цивільному. – Ю.Ю.) пішов до Мохнатого, пробув дві години у своїх батьків, а опісля вернувся з дуже важними відомостями про стан ворожих сил разом зі своїм батьком, який провів сина певнішою дорогою через ліси та дебри до своєї сотні".
Одна з перших наших офіцерів-жінок Софія Галечко також запам'ятала юного вояка під час ворожої атаки. "Кинулися хлопці до крісів і б'ють, стріляють без пам'яті. Малий Білинський вискочив на окіп (виліз з окопу. – Ю.Ю.) і заломив руки: — Мо…калі [вже] на [колючих] дротах, все пропало! З нечуваним і страшним завзяттям та одчаєм прикладає кріс до рамени й стріляє".
За бойову активність Білинський в лютому 1915 року іменований вістуном. У серпні брав участь в боях поблизу сіл Бурканів, Пантелиха, Соколів. Тепер це терени Золотниківської громади Тернопільщини. З жовтня – десятник УСС. За хоробрість у боях все того ж року відзначений двома австрійськими і однією німецькою медалями. Хоч по суті ще був дитиною, 18-ліття відзначив лише в травні 1916 року.
Бронзову медаль хоробрості отримав "за зловлених 46 москалів під Лісовичами", а срібну – "за успішне бороненє Ruchrugu на Грікенкофі в Соколові". Німецьке відзначення Білинський отримав в січні 1916 року (з цієї події збереглась ще одна світлина). У полковому наказі тоді зазначалось: "В імені Його Величества німецького цісаря наділено десятника Білинського – цісарською воєнною медалею заслуги".
Два наступні місяці навчався, готувався до іспитів в гімназії. Далі знову на фронт, поранення. У грудні 1916 року сфотографований із прапором УСС. "Став одним з найбільш популярних стрільців, бо його світлина з прапором УСС, була видана Боєвою Управою, як пропаґандивна картка" - згадував пластун Ярослав Падох, побратим і одноліток Степана Бандери.
У листопаді 1918 року "Мілько" брав участь в боях з поляками за Львів. Пораненим потрапив до полону. Сидів в концтаборі Домб'є, опісля виїхав до Чехії для здобуття вищої освіти. До 1939 року працював управителем школи в селі Золотарево поблизу Хуста. "Побіч праці в школі, брав участь в громадському і політичному життю, чим не мало причинився до росту національної свідомости синів і доньок нашої Срібної Землі" - згадував далі Савчин.
Після Другої світової війни виїхав до США. Кілька років тяжко працював на фабриках Філадельфії. Брав участь в українському ветеранському русі. Відкрив власну книгарню, "яку провадив доки не зламала його тяжка хвороба". Важко хворим переїхав на лікування у Каліфорнію – до своїх синів – Володимира і Ярослава, які мешкали у Лос-Анджелесі. Відбув складну операцію на рак, однак перемогти хворобу не вдалось.
Помер 6 грудня 1963 року в шпиталі Санта Моніка на 65-му році життя. Похований біля своєї дружини на католицькому цвинтарі в Лос-Анджелесі. Газета "Свобода" відзначила, що Білинський "ціле своє життя був активним і жертовним громадянином".
