У Великій Британіїі віднайдено могилу учасника бою під Крутами

Пластуни відшукали могилу 16-літнього учасника бою під Крутами. Киянина. Юнака, який став одним із командирів легендарного полку Чорні Запорожці та Лицарем Залізного хреста за Зимовий похід та бої.

 

Пластуни відшукали могилу 16-літнього учасника бою під Крутами. Киянина. Юнака, який став одним із командирів легендарного полку Чорні Запорожці та Лицарем Залізного хреста за Зимовий похід та бої.

Сьогодні Plast Nottingham - Пласт Ноттінґгам поклав квіти на могилу сотника Армії УНР Петра Франчука. Ветерана визвольної війни, який народився 25 червня 1901 року в Києві. В отому місті, яке вважалось "русскоговорящім".

Він був одним із тих, що ще дитиною взяв участь в бою під Крутами. У 1919-1921 роках служив у Кінному полку Чорних Запорожців, де здобув первинний старшинський (офіцерський) ступінь хорунжого.

Зимою 1920-1921 року пройшов сотні кілометрів у ворожому запіллі в складі рейдуючої Армії УНР під командуванням генерала Михайла Омеляновича-Павленка. Лицар Залізного хреста за Зимовий похід і бої, а згодом Кавалер Хреста Симона Петлюри і Воєнного хреста.

У міжвоєнний період ставв підприємцем, а також дбав про національне усвіідомлення свого оточення. Був власником крамниці в с. Сухівці Рівненського повіту, де теж організував і очолював "Просвітянську хату".

У Другу світову війну знову взяв зброю, щоб звільнити Україну від московської окупації. Служив у дивізії "Галичина" із якою - вже в складі Української національної армії під командуванням ветерана Армії УНР генерала Павла Шандрука - вийшов до Італії, щоб златись у полон англо-американським військам.

Із сотнями своїх побратимів організовано виїхав до Великобританії, яка - попри наклепи сталіністів - чудово знала, що це за українці в тій "Галичині" служили. Та надала їм свій захит, роботу і громадянство.

Активіст Об'єднання бувших вояків-українців у Великій Британії. Мешкав у м. Ноттінгем, де й помер 22 червня 1977 року та похований.

Дуже тішусь, що моя кількарічна тому стаття на "Історичній Правді" про учасників бою під Крутам, які залишились живими, постійно приность гарні новини. Потенціал для пошуків інших Героів великий. І наша честь нам каже знайти кожного, кого зможемо. СКОБ!

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.