Пам’яті Героя Крут Віктора Геращенка

"Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені".

 
"Бій під Крутами" Олександр Климко, 1936 рік

Наприкінці грудня 1917 року полтавець Андрій Геращенко шукав у Києві кімнату на двох з правом користуватися кухнею. Його син, 19-річний Віктор забажав переїхати до Києва з Миргорода, вступив до вишу та шукав можливості продовжити свою службу в українських військових частинах, які щойно-щойно створювались. Андрій уже й про нове місце роботи домовився. Досі він працював у полтавській філії Союзбанку, а тепер мав вийти на працю у подібній установі у Києві, на Хрещатику, 27 – в Українбанку.

 
Оголошення в газеті Андрія Геращенка

Андрій щойно надрукував у видавництві "Вернигора" друге видання підготовленого ним "Молитовника" - першого молитовника з текстами українською мовою. Тож деякі кошти на оренду житла та життя у Києві були. Наприкінці грудня 1917 року вже тривала російсько-українська війна. Більшовики-росіяни уже зайняли Харків, Катеринослав (Дніпро), наближалися до Полтави та Олександрівська (Запоріжжя), йшли бої за Глухів та Конотоп.

На полтавський напрямок виїхав Гайдамацький кіш Слобідської України, а на чернігівському оперували полк імені Петра Дорошенка та юнаки військової школи імені Богдана Хмельницького. Київські студенти та гімназисти утворили Студентський курінь. У котромусь із цих підрозділів опинився і Віктор Геращенко. Потім були бій під Крутами, арешт депутатів за державну зраду, кількатижнева окупація Києва більшовиками і, врешті, звільнення столиці, а згодом, і усієї України.

Андрій сяк-так пережив окупацію і бойові дії. Але, від новорічних свят нічого не знав про сина. 30 серпня 1918 року на шпальтах газети "Нова рада" було опубліковано розпачливий лист:

"Вельмишановний пане редакторе! Прохаю Вас надрукувати на сторінках газети "Нова Рада" оцього мого листа. Я вже вісім місяців не маю відомостів про свого сина, сотника інженерного полку, який пробував до большевицького заколоту в м. Миргороді на Полтавщині. Куди я вже звертався —нігде не міг добути нічого певного. Тим часом кажуть одні, що його забито під Житоміром, другі що в Київі, а треті—під Крутами, чи під Гребінкою. Хто знав з товаришів Віктора Геращенко, або й бачив, де і як убитий, в якім становищі його покинули, уклінно благаю Вас, козаки напишіть мені. Будьте уважні до мого прохання. Жду нетерпляче відповіді на таку адресу: м. Полтава, Союзбанк Андрію Геращенко. Я поверну Вам усі видатки. А. Геращенко".

 
Лист Андрія Геращенка, опублікований 30 серпня 1918 року на шпальтах газети "Нова рада" 

Це не перший подібний лист. Так, через газету розшукували свого сина батьки Андрія Соколовського, друзі – Миколу Божинського-Божка. Автор листа – Андрій Геращенко. Полтавець. Співробітник Союзбанку. Раніше – священник. А також – юридичний, до 1910 року, батько лікаря, письменника та вояка УПА Юрія Липи.

Андрію Геращенку таки повідомили лиху звістку. Він втратив свого сина під Крутами. "Власне лихо він переносив непомітно для сторонніх, навіть і для друзів" - значно пізніше, уже під час Другої світової про Андрія написав його знайомий Федір Фісун. А також приписав йому слова про Віктора: "Він гідний син батьківщини—це полегшує моє лихо". Напередодні 24-ї річниці бою під Крутами секретар Полтавського єпархіального управління УАПЦ Демид Бурко публікує у газеті "Голос Полтавщини" спогади про свою участь у бою. Згодом автор виїхав до Німеччини.

У лютому 1945 року спогади опубліковано повторно, уже з деякими уточненнями. Наприкінці публікації уміщує перелік загиблих у бою, про яких автор пам'ятав або ж знайшов інформацію у пресі: серед них вказано Ігоря Геращенка, сина протоієрея з Полтавщини. З передруків спогадів Демида Бурка ім'я "Ігор Геращенко" потрапило у сучасні нам переліки крутянців, а, відтак – і у Вікіпедію. Ці спогади писалися через чверть століття після подій. Вочевидь, час стер із пам'яті ім'я крутянця Геращенка. Тож Демид Бурко назвав його Ігорем, а не Віктором.

Де й коли народився крутянець Віктор Геращенко? Найдостовірніший варіант це дізнатися – знайти метричний запис. На жаль, чимало метричних книг Полтавщини втрачено під час Першої та Другої світових війн та в совєтський час. Пошук по оцифрованих та індексованих метричних книгах на різного роду генеалогічних платформах результату не дав. До того ж ми поки що не знаємо ані дати, ані місця народження Віктора Геращенка. У 1906 році проти священника Андрія Геращенка (автора листа до "Нової ради") Полтавська духовна консисторія розпочала слідчу справу.

У ній є довідка, сформована на підставі клірових відомостей за 1905 рік, з інформацією про сімейний стан: дружина – Єлизавета Іванівна (26 років), сини Віктор (7 років) та Георгій (5 років). Документ зберігається у Центральному державному історичному архіві, м. Київ і був опублікований Тарасом Пустовітом у 9 числі "Полтавської Петлюріани" 2024 року. Отже, Віктор Геращенко народився приблизно у 1898 році.

До 1 вересня 1898 року Андрій Геращенко служив священником церкви Різдва Богородиці у селі Горбанівка Полтавського повіту (нині – Полтавський район), а відтак – псаломщиком Свято-Троїцької церкви у Полтаві, де прослужив до 21 лютого 1899 року. Тож, логічно, метричний запис про народження Віктора мав би бути зроблений саме там. Водночас, молодший брат Віктора – Георгій (у майбутньому – Юрій Липа) був хрещений в Успенській церкві у Старих Санжарах, хоча батько у цей час служив у с.Дем'янівка Хорольського повіту. На жаль, метричні книги цих трьох церков за 1898 рік, ймовірно, не збереглись.

Залишаються сподівання на віднайдення у Державному архіві міста Києва особової студентської справи Віктора Геращенка, який, за згадкою Демида Бурка, нібито навчався у Київському університеті св.Володимира. З листа у газету нам також стає відомо, що Віктор Геращенко служив у "інженерному полку" у Миргороді. На жаль, про "Перший український інженерний полк" є лише побіжні згадки у краєзнавчій літературі про Миргород. більшої інформації про цей полк наразі роздобути не вдалося.

Отже, крутянець Віктор Геращенко народився приблизно 1898 року у Полтаві, Полтавському повіті або Старих Санжарах. Ймовірно, служив у Першому українському інженерному полку у Миргороді і навчався в одному із київських вишів. 29 січня 1918 року поліг у бою під Крутами та був похований як неопізнаний. Кожен захисник України має бути вшанований!

Теми

Андрій Іванець: Володимир Куткін: 100 років від народження художника, який свідчив про Голодомор і ГУЛАГ

Володимир Куткін належав до тієї нечисленної когорти митців у СРСР, які в умовах комуністичної цензури й політики "вимушеної амнезії" першими наважилися візуалізувати злочини комуністичного режиму – Голодомор 1932–1933 років та сталінські репресії. У фондах Національного музею Голодомору-геноциду зберігається унікальна колекція з понад ста його робіт, що стали вагомими мистецькими свідченнями про геноцид українського народу.

Мирослав Маринович: Камікадзе. 50 років Української Гельсінської групи

Ідея Гельсінської групи геніальна у своїй простоті. Брежнєв підписував Прикінцевий акт спокійно, бо був цілковито переконаний, що попередніми арештами країну повністю "зачищено" від потенційних бунтарів. Проте одразу знайшлися відчайдухи, які вирішили піймати кремлівського шулера за руку: "Підписав зобов'язання? То чому не виконуєш?!" Так з'явилася Московська Гельсінська група. Петро Григоренко пророчо відчув, що її однієї замало, і запропонував Миколі Руденку створити подібну групу в Україні.

Олексій Мустафін: Розірвати ведмедя. Перемога над "білою гвардією", що дала шанс незалежній Латвії… і Веймарській республіці

11 листопада у Латвії відзначають День Лачплесіса. Лачплесіс, чиє ім'я можна перекласти як "той, що розриває ведмедя", – це герой національного епосу, створеного ще наприкінці XIX сторіччя Андрейсом Пумпурсом. Але 11 листопада – це не свято поезії. В цей день вшановують пам'ять тих, хто віддав своє життя за свободу батьківщини.

Тарас Гребеняк : Вибіркова історична пам’ять: чому польський Інститут національної пам’яті мовчить про українських жертв у Ласкові?

Історична справедливість не може бути вибірковою. Пам’ять про жертв минулого не повинна залежати від їхньої національності. Однак висвітлення результатів пошукових та ексгумаційних робіт в Україні та Польщі демонструє тривожну асиметрію у ставленні державних інституцій до трагічних сторінок спільної історії.