Спецпроект

"Поручик Голицын". Бандерівсько-білогвардійський хіт

У пісні "Поручик Голицын" є український аналог, відомий іще з кінця 1940-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів.

Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, яка розправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм...

Мабуть, усі знають російський романс "Поручик Голицын". Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики.

Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували "поручика Голицына".

Українське підпілля в армії Врангеля

Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі "Заговор против страны Советов".

Ще романс нібито мав звучати у фільмі "Нові пригоди невловимих", який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс "Русское поле".

Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й  написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.

Але, як виявилось, у російського романсу  є український аналог, відомий  ще з кінця 40-х років. Найцікавіше  те, що прототипом відомого російського  романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Дайджест публікацій "Історичної Правди" про УПА

Український повстанець Микола Матола написав пісню "Друже Ковалю" у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала "білогвардійською".

У пісні "Друже Ковалю" описується розмова  двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в "Ютюбі" й порівняйте.

Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн "білої гвардії", а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:

Четвертые сутки пылают станицы,

Сльозиться  у схроні зволожений мур.

Не  падайте духом, поручик Голицын,

...Бо  дуже нелегко й мені самому.

За  павших друзей, за поруганный кров наш,

Коли  запалає Вкраїна в огні.

Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,

На славу Вкраїні, на вічні віки!

А тепер  уявіть, що в 1919 році "біла" Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків...

Росіяни - для України. Україна - для росіян

Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних "якби". А решту, як каже наш Президент — додумайте самі...

Джерело: "ОГО"

Кацапізація Донбасу

"Портрет царя й цариці висів в хаті поруч з образом Бога й різних святих. Дітям то говорило — що цар, — це такий же святий, як інші святі. Коли на час закінчення школи дістав я якось до рук "Кобзаря", то його мова здавалася мені чимось у роді тієї мови, що нею писаний псалтир, тобто церковно-слов'янщини. Я вже й дома говорив "по-русски" й мої рідні були вдоволені, гордилися, що їх Саша говорить "по-панському". Ту ж Комишуваську школу й з тими ж всіма наслідками виходив і мій товариш по ній Микита Шаповалов. І в його прізвищі по тій же причині, що й у моїм теліпався русифікаційний хвостик "ов""

Європейська орієнтація Симона Петлюри

Долаючи навалу збройних сил Російської Федерації, українське суспільство одночасно розгорнуло масштабну роботу по знищенню «русского мира» в найменуваннях міст, площ, вулиць. Та не слід забувати, що Росія не тільки нав’язувала нам свої цінності, у тому числі в топоніміці, але й деформувала національну пам’ять українського народу. Особливо багато грязюки наліплено на постать публіциста, державотворця, воєначальника, мислителя Симона Петлюри

Український вояк, який врятував десятки євреїв

Круглий сирота з Лемківщини. У 17 років, неповнолітнім, пішов воювати за Україну в складі Українських Січових Стрільців. Здобув дві вищі освіти в Празі. Став успішним бізнесменом в міжвоєнній Галичині. Для врятування євреїв створив окремий бізнес і рятував їх у промисловому масштабі. За що був, врешті решт, покараний нацистами. З Німеччини до США, його – вже немічного – витягнули вдячні євреї. Звати його Олекса Кривов'яза. Латинкою прізвище писав, як Krywowiaza

Авіація працює по «своїм», або Мулінська катастрофа 1945 року

У свідомості багатьох російських дослідників, радянсько-японська кампанія постає майже ідеальною. Мемуари, література, вікіпедія та військова хроніка повністю підтверджує це, даючи однобоку модель сприйняття минулих подій. Успіхи відомі – 700 кілометровий бліцкриг 6 танкової армії через Хінган, захоплення в полон 600 тис. угруповання Квантунської армії, мінімальні втрати, та прорив сучасної прикордонної фортифікаційної системи оборони японських військ. Але навіть і тут, можна знайти «підводне каміння», у вигляді фактів, що свідомо приховувалися роками. До таких подій відносяться і інцидент 16 серпня 1945 року, коли радянські впс розбомбили власні війська які дислокувалися біля міста Мулін