Спецпроект

"Поручик Голицын". Бандерівсько-білогвардійський хіт

У пісні "Поручик Голицын" є український аналог, відомий іще з кінця 1940-х років. Найцікавіше те, що прототипом відомого російського романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Історія — примхлива дама зі своєрідним почуттям гумору. Час від часу вона робить такі кульбіти, від яких аж паморочиться в голові. От був, наприклад, український гетьман Данило Апостол, а його нащадок Сергій Муравйов-Апостол — став одним з героїв повстання декабристів.

Інший Муравйов, Михайло, через майже століття керував більшовицькою армією, яка розправилась з військами УНР. Однак інколи витівки історії набувають геть чудернацьких форм...

Мабуть, усі знають російський романс "Поручик Голицын". Свого часу його виконували багато російських співаків-бардів, але найвідоміше виконання Олександра Малініна. Ця пісня стала своєрідним гімном білогвардійської романтики.

Однак самі білогвардійці з еміграції цього романсу не знали. Немає його й у старих збірниках пісень та романсів. Ніхто з ветеранів денікінської, врангелівської чи колчаківської армій не пригадували "поручика Голицына".

Українське підпілля в армії Врангеля

Перші згадки про цей твір датовані кінцем 60-х — початком 70-х років. На екрані пісня з’явилась у радянському фільмі "Заговор против страны Советов".

Ще романс нібито мав звучати у фільмі "Нові пригоди невловимих", який вийшов на екрани у 1969 році. Однак у фінальній версії білогвардієць поручик Пєров, ад’ютант полковника Кудасова, виконує романс "Русское поле".

Про те, звідки взявся білогвардійський романс, якого не знають самі білогвардійці, відзняті документальні фільми й  написано безліч дослідницьких статей. Однак у жодній з них так і не було однозначних відповідей.

Але, як виявилось, у російського романсу  є український аналог, відомий  ще з кінця 40-х років. Найцікавіше  те, що прототипом відомого російського  романсу стала пісня, написана вояком Української Повстанської Армії.

Дайджест публікацій "Історичної Правди" про УПА

Український повстанець Микола Матола написав пісню "Друже Ковалю" у 1949 році, а вже потім, в 60-ті роки, вона була перекладена російськими виконавцями і стала "білогвардійською".

У пісні "Друже Ковалю" описується розмова  двох повстанців про нелегку боротьбу, яка майже не має шансу на перемогу. Мелодія пісні один в один збігається з мелодією російського романсу. Хто не вірить, знайдіть в "Ютюбі" й порівняйте.

Попри все, навряд чи варто заводити суперечки (як це часто буває), чия це пісня. Хай росіяни її співають як гімн "білої гвардії", а українці — як повстанську пісню. Більше того, цю пісню можна співати разом. Заради експерименту з’єднати обидва тексти, взявши з кожного через рядок. От що вийшло:

Четвертые сутки пылают станицы,

Сльозиться  у схроні зволожений мур.

Не  падайте духом, поручик Голицын,

...Бо  дуже нелегко й мені самому.

За  павших друзей, за поруганный кров наш,

Коли  запалає Вкраїна в огні.

Поручик Голицын, к атаке готовьтесь,

На славу Вкраїні, на вічні віки!

А тепер  уявіть, що в 1919 році "біла" Добровольча армія генерала Антона Денікіна й Січові стрільці Симона Петлюри, замість того, щоб воювати одне з одним — об’єднались. Уявіть, що обидві армії спільним фронтом рушили проти більшовиків...

Росіяни - для України. Україна - для росіян

Історія була б зовсім іншою. Україна цьогоріч тоді б святкувала 95-ту річницю незалежності, а Росія — була б демократичною, європейською країною. Але історія не терпить жодних "якби". А решту, як каже наш Президент — додумайте самі...

Джерело: "ОГО"

Інтрига їхньої смерті

Убивство відомого політика, полководця, монарха та й просто непересічної постаті завжди оточено таємницею, інтригою, різноманітними більш чи менш вірогідними здогадами й домислами. Уже ці обставини викликають підвищену цікавість до подій, що за ними стоять. Тому тема політичних убивств, котрі з плином часу набувають статусу історичних – вигідне поле для авторів, котрі беруться за неї.

Віктор Петров. Людина, яка повернулася в холод

"Петров боїться арешту, висловлює думку про необхідність від'їзду з України". Із цього рапорту співробітника секретно-політичного відділу управління держбезпеки нквс урср Лифаря почалася епічна драма Віктора Петрова, відомого ще за літературними і науковими псевдонімами як В. Домонтович та Віктор Бер. Рапорт був підготовлений у лютому 1936-го. Окремі фрагменти з нього свідчать про те, що про В. Петрова вже збирали оперативним шляхом інформацію і знали, на чому можна зіграти.

Уривок із книжки "Таборові діти" Любов Загоровської

У книзі "Таборові діти" зібрано свідчення людей, які в дитячому віці зазнали репресій радянської каральної системи. Це розповіді тодішніх дітей про те, як їх під дулами автоматів забирали з дому, про досвід перебування в тюрмах, про важку дорогу на сибірські морози в товарних вагонах, про життя в бараках чи спецінтернатах, про виживання в нелюдських умовах заслання. Ці свідчення варто прочитати, щоб знати, як ставилася радянська влада до дітей, яких оголосила "ворогами народу".

Історик, сержант ЗСУ Володимир Бірчак "Клап": Усі мої предки були борцями визвольних змагань. Тепер вони стоять за спиною свого найменшого бійця

Володимир Бірчак – відомий історик, журналіст, сценарист, заступник редактора видання "Історична правда", керівник академічних програм Центру досліджень визвольного руху. Працював заступником директора Галузевого державного архіву СБУ, доклав чимало зусиль для декомунізації в Україні, особисто брав участь у розробці змін до законодавства, яке тепер гарантує доступ до архівів КДБ. А з перших днів повномасштабного вторгнення Росії у 2022-му мобілізувався до лав ЗСУ та став кулеметником на позивний "Клап".