Спецпроект

"Расстрелянная мечта. Хроника жизни лейтенанта Петра Шмидта..."

"Передайте мое "прости" родному Черноморскому флоту, всем морякам России, торговому флоту". И, повернувшись к лейтенанту, сказал: "Миша, поцелуй сына, кланяйся сестре. Прикажи целить в сердце". Ставраки скомандовал: Пли!"."

Що читаємо? Книгу відомої миколаївської журналістики Агнеси Виноградової "Расстрелянная мечта. Хроника жизни лейтенанта П.П.Шмидта. Письма, воспоминания родных, близких, сослуживцев, современников, документы, материалы" (Миколаїв, ПП Гудим, 2004). "Цель этого повествования - дать слово самому мятежному лейтенанту Шмидту, его близким, тем, кто шел с ним на Голгофу, его сторонникам, а также критикам и врагам".

Що цікавого? Петро Шмідт - одна з ікон російської комуністичної історії. Його іменем називали вулиці. В Очакові на Миколаївщині багато років працював музей П.П. Шмідта. Написано чимало статей, книг. Але водночас з усього нібито різноманіття фактів і слів важко було скласти картинку, уявити собі реального офіцера, який ціною власного життя утверджував демократичні (як здавалося на той час) революційні ідеали.

"Некогда овеянное романтикой, облаченное в красные знамена слово "революция" ныне стало почти бранным… И чего греха таить, далеко не всегда знаем мы, "сколько светлых душ под этой колесницей сгорело в пепел, в прах…". А ведь были, были! - чистые, нетронутые корыстью собственной выгоды личности, которые искренне хотели изменить жизнь народа к лучшему. И революция, как гигантская кровавая воронка, всосала их в свое ненасытное жерло".

Його предок, німець, був ковалем, одним із тих майстрів, яких цар Петро І виписав з Франкфурта-на-Майні для роботи на перших російських корабельнях. Майже всі його нащадки обрали армійську або військово-морську кар’єру. Батько героя книги, теж Петро Петрович, скажімо, вийшов у відставку у чині контр-адмірала Чорноморського флоту.

Контр-адмірал Петро Петрович Шмідт - батько героя книги, градоначальник міста і порту Бердянськ

Відомий письменник Олександр Купрін познайомився з майбутнім "червоним адміралом" незадовго до революції 1905-го. Описав його так - "Бледность скорее врожденная, чем признак болезни. Несомненно, из аристократов. Лицо умное, с признаками усталости… в молодости было красивым. Запавшие щеки увеличивали нос, а вертикально глубокие складки у переносицы добавляли лет. Легко можно было дать 45, хотя ему было 38".

У 1890-х роках був близький до військово-революційної організації на Балтійському флоті, яку очолював його "однокашник" по Морському училищу Микола Шелгунов. Її було викрито і розгромлено, а сам Шмідт ненадовго заарештований.

Він був свідомий своєї високої місії. Адвокат, якому випало захищати героя книги, згодом зафіксував на папері: "Свою смерть считает более необходимой для будущей свободной России, чем свою жизнь".

 

Мав сильний характер, був безумовним носієм офіцерських чеснот. В 1904 році, на початку російсько-японської війни, служить старшим офіцером на вугільному транспорті "Иртыш". Одного дня поступає термінова телеграма: заповнити трюми вугіллям і вийти в напрямку Порт-Саїда.

Шмідт доповідає начальнику, що зробити це в короткі терміни неможливо. Працювали день і ніч, вибиваючись із сил, але не встигли. Тоді командир корабля Єргомишев дає команду заповнити цистерни забортною водою, щоб транспорт виглядав завантаженим. Реакція Шмідта була передбачуваною - "Приказывайте кому-нибудь другому, я в таком преступлении участвовать не хочу".

З дружиною

Був одружений та нещасливо. Дружина Домінікія Гаврилівна - колишня повія, недалека й жадібна.

У листі до Зінаїди Різберг, платонічної його любові останнього року життя, пояснив, як це сталося, що обрав собі у дружини таку жінку:

"20-ти лет случайно познакомился с проституткой, она была моих лет, жаль мне ее стало с первого же вечера невыносимо, и я решил спасти ее. Я не хотел вступать с ней в связь, и влечения к ней, как к женщине, у меня не было, хотя многие другие женщины мне нравились и влечение было… Узнав ее жизнь (она лгала), я остался ночевать, но в спальню к ней не входил… Наутро пошел в Государственный банк, у меня было там 12 тысяч, взял эти деньги и отдал ей. На другой день увидел так много душевной грубости в ней и так верил, что это навеяно жизнью, понял, что отдать тут нужно не только деньги, а всего себя, чтобы вытащить ее из тьмы, решил жениться".

Незадовго до описуваних далі подій дружина кинула родину в Севастополі та виїхала до Санкт-Петербурга. І вже ніколи не повернулась ні до чоловіка, ні до сина.

Випадкова попутниця в потягу Різберг, яка жила в київському передмісті Дарниця, зайняла всього Шмідта. Він не встиг полюбити її як жінку, але знайшов у її особі вдячного, як йому спершу здавалося, адресата. "Вы для меня бесплотный дух, Зинаида Ивановна, потому что я так мало вас видел, что теперь при моей плохой памяти на лица я совершенно не могу себе вас представить. Осталось в памяти только общее впечатление, характер внешности, но не сама внешность".

Зінаїда Різберг - випадкова попутниця, якій судилося стати музою Петра Шмідта, саме їй він адресував свої останні листи

Йому судилося стати одним із лідерів першої російської революції на флоті.

В жовтні 1905 року Шмідта садять на гауптвахту за антиурядову агітацію. Робітники та інші революційні кадри встають горою на його захист. Обирають безстроковим депутатом Севастопольської ради, а потім, нечувана річ, міський голова приходить у палац до Годовного командира Чорноморського флоту віце-адмірала Чухніна, ворога Шмідта № 1, і від імені городян "убедительно просят Его Превосходительство"… передати всі повноваження бунтівному лейтенанту. Мовляв, тільки тоді в місті наступить "гарантований порядок".

Чухнін прийшов у гнів від такого "нахабства". Ледве стримуючи себе прорік, що ще місяць тому без розмов і сентиментів повісив би Шмідта і тільки демократичні свободи, даровані імператором своїм підданим, його стримують.

20 жовтня 1905 року в Севастополі ховали загиблих 

На похованні розстріляних жандармами севастопольців виступив із запальною, майже релігійного змісту, промовою: "Клянемся им в том, что мы никогда никому не уступим ни одной пяди завоеванных нами человеческих прав… В неистовом энтузиазме людское море выбросило сорок тысяч рук, и грозно пронеслось из конца в конец: “Клянусь!”. Вони справді вірили, що Велика Вільна Росія можлива. Історія показала, що ні.

Відтак Шмідт стає севастопольською знаменитістю. У листах він згадує: "Когда я еду по городу, то мне там и сям кучки народа кричат: Да здравствует Шмидт!".

 

7 листопада він виходить у відставку. "Увольнение в отставку офицеров флота в ту пору сопровождалось автоматическим присвоением очередного офицерского звания, но только для дворян. Шмидт купил погоны капитана второго ранга и в тот же день сфотографировался… Эти снимки потом увидит вся Россия, а потом и Европа. Правда, потом Морское ведомство задним числом спохватится и лишит вождя матросов звания… Шмидт войдет в Историю лейтенантом".

Прикметно, що офіцер не був причетний до ескалації конфлікту на флоті. Він подумки був у Києві у коханої Зінаїди. Але до нього прийшли представники комітету партії соціалістів-революціонерів і запитали про можливість очолити "восставший флот". І він не зміг відмовити.

Дата нон грата. До чого ж приурочено День флоту України?

13 листопада після чергового мітингу -- на панцернику "Святой Пантелеймон" (ще нещодавно він носив інше ім’я - "Князь Потёмкин-Таврический") та крейсері "Очаков" піднімають червоні прапори. Офіцери покидають судна або їх заарештовують.

Шмідт закликає матросів висувати політичні вимоги. Приймається "План наступальних дій": блокада портів, роздача зброї населенню, агітаційні походи суден у порти регіону та на Кавказ. І навіть "Объявить Крымско-Кавказскую федеративную республику".

 

15 листопада 1905 року з борту крейсера "Очаков" надсилає імператорові Миколі ІІ телеграму: "Славный Черноморский флот, свято храня верность своему народу, требует от Вас, Государь, немедленного созыва Учредительного собрания и перестает повиноваться вашим министрам. Командующий флотом гражданин Шмидт".

Натовп хотів дії, наступу і крові. Шмідт як міг стримував матросів і пролетаріїв. Відправив Різберг телеграму з проханням терміново виїхати до нього, бо "рискуем не увидеться никогда".

На судні обходить бухту, звертається до моряків, але жоден корабель не приєднується до повстання. Яким було розчарування, коли звільнені з-під арешту "потьомкінці" відразу просяться на берег і бігом каятись до "начальства".

Шмідт намагається переконати товаришів офіцерів підтримати бунт - не проти царя, а проти міністрів - але марно. Тим часом берегова артилерія переходить під контроль командування флоту. "Очаков" та інші кораблі "червоного адмірала" стають беззахисними.

Розправа була зразково-показовою. З корабельних гармат крейсера "Ростислав", а також із берега, флагманський корабель Шмідта був розстріляний майже впритул. "Раздирающие стоны невидимых жертв неслись отовсюду, корабль казался живым существом, исходящим кровью".

Той самий "Очаков"

52 снаряди влучили в судно. "Повстанцы бросались в воду, лезли в трюмы, на ванты… В воде их продолжали беспощадно расстреливать из пулеметов; кому чудом удавалось доплыть до берега, того приканчивали солдаты карательного отряда". Один із очевидців називає кількість жертв - 400 чоловік.

Щоб протест залити кров’ю -- вистачило двох годин. Шмідт кинувся в море і разом з частиною команди доплив до міноносця 270. Вирішив вивести його у відкрите море, а далі - до Румунії чи Болгарії. Але кілька влучних пострілів переслідувачів і машинне відділення загорілося. Роздягненого Шмідта з сином та команду перевезли на "Ростислав". Потім було кілька місць утримання. На допитах не крутив, казав як є - не для слідчих, "для России".

20 листопада 1905-го його разом із сином доправили на острів неподалік Очакова, який не був відмічений на картах. У радянські часи його називали Первомайським, тепер - Майським. Розпочалась багатомісячна епопея, в якій спресувалося дивовижних речей - від спроб його звідти викрасти до… дозволу нарешті побачити кохану Зінаїду. В січні 1906 р. вони зустрічались щодня майже два тижні. Звичайно, під пильним оком охоронців.

Один із листів до Зінаїди Різберг

Син Євген, який був свідком цих зустрічей, через багато років писав у спогадах: "Я видел корреспондентку Петра Петровича в Очакове и был поражен несоответствием идеала с действительностью. Тем не менее, я от души благодарен этой женщине, так как, не будь этой встречи, не были бы написаны и его замечательные письма".

7 лютого 1906 р. почався суд. У заштатне містечко Очаків прибули десятки кореспондентів, навіть з Англії та Сполучених Штатів. Плюс 126 свідків та інші учасники процесу. На лаві підсудних -- 41 офіцер, корабельний спеціаліст і матрос. Шмідту було висунуто звинувачення за ст. по ст.109-й - організація збройного повстання та ст. 100 -- насильницьке повалення існуючого ладу.

Ймовірно, останнє фото лейтенанта. Його ведуть до зали суду вулицею, яка тепер носить ім'я Петра Шмідта

За вироком Військово-морського суду Петро Шмідт був "лишен прав состояния и подвергнут смертной казни", мали повісити, але замінили на розстріл. Його товариші - Сергій Частник, Микита Антоненко і Олександр Гладков також були позбавлені військових звань та присудженні до смертної кари "через расстреляние".

Останні дні революціонери провели на кораблі "Прут", який перетворили в тимчасову в’язницю. Сестра Шмідта Ганна тим часом дійшла до прем’єр-міністра Росії Вітте, прохала про пом’якшення вироку, але він передав, що не зможе вплинути на волю імператора. Газети приділяли цій справі багато уваги, вимагаючи від уряду не карати лейтенанта на горло.

В радянський час місце розстрілу лейтенанта на острові Березань позначили стелою

Дізнавшись про те, що вирок буде виконано на безлюдному острові Березань, навіть зрадів. Небо і море - нічого зайвого, улюблені його стихії. А потім, начебто нічого не сталося, запросив адвоката пообідати.

Сестрі пише листа, Різберг - доволі сухо - "живи, Зинаида, для себя, ищи людей, они везде есть, будь счастлива", а синові телеграфує - "милый, будь мужественен. Я спокоен и счастлив. Принял приговор и буду тверд до конца. Крепко люблю тебя. Обнимаю. Твой друг папка".

 

В день страти Петро Шмідт розплакався: він молив Бога, щоб матросів не вбивали, та марно… Виконати вирок було доручено команді канонерки "Терец" на чолі з Михайлом Ставраки… другом дитинства "червоного адмірала".

"Обращаясь к матросам "Терца", Шмидт сказал: "Передайте мое последнее "прости" родному Черноморскому флоту, всем морякам России, торговому флоту". И, повернувшись к лейтенанту Ставраки, сказал: "Миша, поцелуй сына, кланяйся сестре. Прикажи целить в сердце". Ставраки скомандовал: Пли!".

Один стрілець втратив свідомість. За "роботу" матроси отримали по три рубля. Особисті речі й листи розстріляних передали рідним. Незабаром в одній з петербурзьких газет з’явилось оголошення - "Продается виолончель лейтенанта Шмидта".

В Одесі відновлять музей морського флоту

У 1917 році, після Лютневої революції й падіння царату, син Женя став носити подвійне прізвище Шмідт-Очаковський. На вічну пам'ять про батька.

Фраза. "Верю… хочу верить, что найдутся во флоте смелые, честные люди, готовые рискнуть всем - карьерой, самой жизнью ради Отечества… Сорганизовавшись, мы сумеем привлечь на свою сторону слабых и нерешительных. Мы убедим их, что преступно думать о теплых местечках в тот страшный час, когда родина гибнет, когда решаются судьбы многих поколений! Нет, не может русское офицерство быть поголовно врагом вскормившего его народа!".

Джерело: tsn.ua

Причини масового полисіння дітей у Чернівцях влітку 1988 року

Взятися за написання цієї статті спонукали мене публікації, у яких протягом 30 років після трагедії, що зачепила багатьох чернівчан, продовжують поширювати брехню про причини масового полисіння у Чернівцях. І найголовніше, що змусило це зробити - передчасний відхід у вічність мого колеги по роботі та товариша - Анатолія Галіна, який у часи тоталітарного режиму не побоявся піти проти системи, завдяки зусиллям якого стали відомі справжні причини полисіння у Чернівцях влітку 1988 року.

"Редактор" Василь Мудрий і його "Діло"

У списку тих, кого дуже хотіли завербувати в 1930-ті роки працівники НКВД СССР, був тодішній голова Українського національно-демократичного об'єднання – найпотужнішої західноукраїнської парламентської партії і головний редактор найстарішої української галицької газети "Діло" Василь Мудрий.

Як Роман Шухевич-"Щука" тричі березневу Тису перепливав

Роман Шухевич був чудовим плавцем, чемпіоном українських національних змагань з плавання. У нього була цивільна мрія – до 40-річчя переплести протоку Ла-Манш. Готувався, тренувався, багато плавав. Але на практиці – довелось боротись з окупантами й тричі долати Тису. Не для того, щоб втекти від відповідальності. А для того, щоб виконати свій обов'язок вояка, борця за незалежну й соборну Україну.

Яким був радянський лад? Судження історика

Деякі експерти пов'язують оптимістичні для нас перспективи в російсько-українській війні з відходом Владіміра Путіна від влади. Однак він є надто пересічною фігурою, яка не заслуговує сполученого з нею терміну "путінізм". Ми повинні усвідомити самі і переконати союзників у тому, що Російська Федерація являє собою екзистенційну загрозу для всіх народів, які потрапили в орбіту Кремля. Конкретна фігура очільника російських панівних кіл – справа другорядна. Ця країна готова порушувати встановлений світопорядок за будь-яких умов.