Спецпроект

Ветерани нагадали Путіну, що половину радянських фронтів очолювали українці

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю".

Говорити про те, що Росія і без України виграла б Велику вітчизняну війну – означає образити пам’ять загиблих.

Про це йдеться у відкритому листі глави Української спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького, глави Міжнародного українського союзу учасників війни Володимира Воронова та глави Української спілки в`язнів-жертв нацизму Маркіяна Демидова у відповідь на висловлювання прем’єра РФ Володимира Путіна.

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю нам, ветеранам, без наміру принизити або образити дружню Україну", - зазначили вони.

Ветерани нагадали про величезну жертовність України, яка послала на фронти для боротьби з фашистами більш як 6 мільйонів солдат і офіцерів, половина з яких загинули. Також стали жертвами фашизму 4 мільйони мирних громадян України.

Крім того, вони зазначили, що з 15 фронтів, що діяли під час війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням.

У листі також підкреслюється, що ветерани горді високою оцінкою світового співтовариства ролі України в перемозі над фашизмом:

"Адже саме вагомий внесок України у перемогу над фашизмом став запорукою того, що Україна увійшла до числа країн-засновниць ООН і активно брала участь в найперших переговорах на цю тему під час розробки механізму недопущення світових воєн".

Активісти ветеранського руху також нагадують, що після війни "не ділили перемогу ", а кожен п'ятий український солдат із 11 500 воїнів був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (2069 чоловік), кожен третій з 104 - двічі Героєм Радянського Союзу (29 осіб) , серед трьох тричі удостоєних цього звання - українець Іван Кожедуб.

Путін про пакт Молотова-Ріббентропа, Голокост і Бабин Яр: неоімперські амбіції та інструменталізація історії

Останнім часом помітно зросла активність російського президента у висловленні оцінок про історичні події та явища минулого. Зокрема це стосується чітко означеної європейцями ролі Сталіна і Гітлера у розв’язанні Другої світової війни, а також проблематики антисемітизму та Голокосту. Ще не вщухлі суперечки довкола виступу Владіміра Путіна 23 січня 2020 року в Єрусалимі, який ним сповна був використаний для пропаганди історичного наративу Кремля, і знову дискусія в світових медіа. Цього разу у зв’язку з публікацією 19 червня 2020 р. статті«75 років Великої Перемоги: спільна відповідальність перед історією і майбутнім», в якій, серед іншого, Путін згадує і про Пакт Молотова-Ріббентропа, і про Голокост, і про Бабин Яр…

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

Роль Медведчука: Юрій Литвин і Василь Стус мали одного адвоката та загинули в одному таборі

Українського поета, журналіста, правозахисника Юрія Литвина знайшли з розтятим животом у камері колонії особливо суворого режиму ВС-389/36 у селі Кучино на Уралі. Це сталося 4 вересня 1984 року. Бездиханне тіло поета Василя Стуса знайдуть у карцері того самого дня роком пізніше

«Прийшов час збирати каміння…»: Про репатріацію нашої церковної старовини

Радянська влада вивезла з України безліч дорогоцінних артефактів, церковних цінностей. Напевно, немає жодного храму, який не був пограбований тодішньою владою. Коштовності частково продали за кордон. Та чимало збереглося у російських музеях. Це був відвертий грабунок. Від часу проголошення незалежності українська влада і українське суспільство мали б системно опікуватися поверненням нашої національної історико-культурної спадщини. Але чи ми, українці, – як суспільство і держава – готові до копіткої наполегливої праці з репатріації вкраденого спадку?