Спецпроект

Ветерани нагадали Путіну, що половину радянських фронтів очолювали українці

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю".

Говорити про те, що Росія і без України виграла б Велику вітчизняну війну – означає образити пам’ять загиблих.

Про це йдеться у відкритому листі глави Української спілки ветеранів Афганістану Сергія Червонописького, глави Міжнародного українського союзу учасників війни Володимира Воронова та глави Української спілки в`язнів-жертв нацизму Маркіяна Демидова у відповідь на висловлювання прем’єра РФ Володимира Путіна.

"Ми далекі від думки, що цього хотів Путін…Мабуть, ці слова злетіли з вуст керівника сусідньої братньої держави без наміру завдати болю нам, ветеранам, без наміру принизити або образити дружню Україну", - зазначили вони.

Ветерани нагадали про величезну жертовність України, яка послала на фронти для боротьби з фашистами більш як 6 мільйонів солдат і офіцерів, половина з яких загинули. Також стали жертвами фашизму 4 мільйони мирних громадян України.

Крім того, вони зазначили, що з 15 фронтів, що діяли під час війни, більше половини були очолені маршалами та генералами, українцями за походженням.

У листі також підкреслюється, що ветерани горді високою оцінкою світового співтовариства ролі України в перемозі над фашизмом:

"Адже саме вагомий внесок України у перемогу над фашизмом став запорукою того, що Україна увійшла до числа країн-засновниць ООН і активно брала участь в найперших переговорах на цю тему під час розробки механізму недопущення світових воєн".

Активісти ветеранського руху також нагадують, що після війни "не ділили перемогу ", а кожен п'ятий український солдат із 11 500 воїнів був удостоєний звання Героя Радянського Союзу (2069 чоловік), кожен третій з 104 - двічі Героєм Радянського Союзу (29 осіб) , серед трьох тричі удостоєних цього звання - українець Іван Кожедуб.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.