Спецпроект

Завершується реставрація Пізанської вежі - вона припинила падати і побілішала

Реставрація Пізанської вежі, яка тривала з 1990 року, майже завершена. Загалом проведені роботи коштували $9,3 млн.

Про це повідомляє AFP.

"Вежа, яка падає" в Пізі - дзвіниця міського собору Санта-Марія Ассунта, яка будувалася 170 років, до 1319-го. Грунт просідав нерівномоірно - і вежа нахилилася. 

Будівельники, які добудовували верхні яруси, робили одну частину поверху вищу за протилежну, через що вежа набула свого знаменитого нахилу.

В 1987 році дзвіниця втрапила у перелік Світової спадщини ЮНЕСКО, а через три роки розпочалася її реставрація. Вхід відвідувачів заборонили, бо боялися, що вежа от-от впаде.

За одинадцять років роботи з-під вищої сторони вежі вивезли 70 тон землі. Перед цим її укріпили сталевими тросами і 600-тонним обтяжувачем. Тепер нахил будівлі складає не 5,55 градуса, а 3,99 - таким був її нахил у 1838 році.

У 2001 році туристам знову дозволили підніматися 296 сходинками на оглядовий майданчик. Таким чином до ремонту, який обійшовся у $9,3 млн, залучали додаткові кошти.

На тлі скорочень бюджетних видатків на культурну спадщину і руйнування музейних споруд у Помпеях історія реставрації Пізанської вежі стала успішною.

Після того, як вежу стабілізували, її почали чистити - вперше за 700 років. Камінним блокам, які страждали від впливу морських вітрів (Піза знаходиться за 11 км від моря), дощів, туристів і голубів, повернули початковий колір слонової кістки.

Пізанська вежа у 1992-му (ліворуч) і нині. Праворуч угорі видно риштовання

За 8 років команда з 10 реставраторів почистила майже 25 тисяч блоків каміння і мармуру - за допомогою зубил, щіток, лазерів і навіть шприців. Колони 56-метрової вежі вкриті багатим різьбленням, яке знову доступне нашим очам.

Процес реставрації

Оскільки вежа кругла та ще й нахилена, науковці сконструювали спеціальне риштовання для своєї роботи. Команда альпіністів, відповідальна за транспортування риштовання, вже пересунула його на останній, горішній поверх (починали з першого).

Дзвіниця з усім церковним ансамблем

На початку наступного року риштовання обіцяють прибрати і відкрити повноцінний доступ для туристів.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.