Спецпроект

Музейники звернулися до прокуратури щодо "політичних православних"

Заповідник "Софія Київська" звернувся до прокуратури м.Києва з заявою про несанкціоноване захоронення на території заповідника (біля стін Кирилівської церкви) настоятеля парафії святих Кирила і Афанасія протоієрея Феодора Шеремета.

Про це ZN.UA повідомила директор "Софії Київської" Неля Куковальська. Окрім того, за її словами, документальні свідоцтва події було направлено до Мінкульту і Мінрегіонбуду.

Куковальська повідомила, що жоден державний орган не давав дозволу на це поховання. "Окрім того, благословення на це поховання не дала і Митрополія Української православної церкви", - підкреслила вона.

Прокуратура м.Києва прийняла справу у провадження, передоручивши її Подільській районній прокуратурі.

4 травня представники Союзу православних братств під керівництвом Валентина Лукіяника поховали біля стін Кирилівської церкви протоієрея Феодора Шеремета. Під час поховання стався конфлікт із працівниками заповідника, але до прибуття міліції парафіяни встигли поховати свого пастиря.

Нагадаємо, що музейні працівники перебувають у тривалому конфлікті з місцевою православною громадою, яка використовує храм за домовленістю із заповідником. Особливо він загострився тоді, коли настоятель громади вирішив зафарбувати фрески ХII століття масляною фарбою і винести з храму мармуровий іконостас та ікони Врубеля, оскльки вважали їх неканонічними. Тоді заповідник звернувся до світової громадськості, що зупинило намір настоятеля.

За даними сайту "Релігія в Україні", інша учасниця панахиди за отцем Феодором - регент київського храму в честь ікони Божою Матері "Нев'янучий цвіт" Наталя Савенко, яка раніше служила регентом у Кирилівській церкві, - назвала дії глави Союзу православних братств Валентина Лукіяника провокаційними.

Сайт нагадує, що у 2004 році від стін Кирилівського храму розпочиналися "хресні ходи" політичного характеру на підтримку кандидата на пост президента Віктора Януковича.

Ці марші, витримані у дусі засудженого УПЦ МП "політичного православ'я", організовувалися Валентином Лукіяником і тодішнім настоятелем приходу отцем Феодором Шеремемтою - незважаючи на неодноразові звернення з боку Київської митрополії УПЦ МП до настоятеля з вимогами припинити подібне вплутування церкви у політику.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.