Спецпроект

"Регіонали" хочуть поселити Музей історії Києва у фортечній башті

Тільки 32 депутати Київради підтримали проект рішення сесії Київради про будівництво нового приміщення для Музею історії Києва.

Про це повідомила прес-служба голови комісії Київради з питань культури і туризму Олександра Бригинця.

"КМДА розглядає в якості потенційного приміщення для Музею історії Києва IV-ту башту Київської фортеці за адресою вул. Старонаводницька, 2. Про ці плани громада дізналась майже випадково, коли натиснула на провладну більшість під час обговорення питання реновації багатостраждального музею. Мені здається, що такі проекти повинні широко обговорюватись до їх прийняття, а не вирішуватись кулуарно", - заявив Бригинець.

Депутата нагадав, що площа IV башти у 3 тис кв.м, що значно менше, ніж потреби музею, якому необхідно до 10 тис кв.м. Це, навіть, менше, порівнюючи з приміщенням Кловського палацу, в якому музей знаходився до 2003 року, який мав 4 тис кв.м.

Депутат висловив сподівання, що війна киян з владою за Музей історії Києва підходить до кінця.

Як запевнили представники Партії регіонів в Київраді, на сесію 20 вересня 2011 буде винесено проект рішення про виділення приміщення для Музея історії Києва - IV башти комплексу Київської фортеці в за адресою вул. Старонаводницька, 2.

Про відповідну ініціативу голови КМДА О.Попова стало відомо під час обговорення питання щодо передачі Київської фортеці до державної власності.

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.