ЗВІЛЬНЕНО ЩЕ Й ДИРЕКТОРА НАЦІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ

З посади директора Національного художнього музею України звільнено Анатолія Мельника, який заявляв, що з приміщень Кабміну зникли картини відомих українських художників. Наказ зачитав особисто міністр культури Кулиняк.

Про це повідомляє ТСН.

За словами Мельника, сьогодні в його кабінет в музеї прийшов міністр культури Михайло Кулиняк з трьома чиновниками міністерства і зачитав наказ про його звільнення.

У наказі про звільнення, каже директор, написано "за згодою сторін", хоча він такої згоди не давав і жодних документів з цього приводу не підписував.

Відповідаючи на запитання, з чим Мельник пов'язує раптове звільнення з посади, він припустив, що причина може бути в тому, що Нацмузей укотре відкрито заявив про зникнення картин в Кабміні.

За його словами, неприємності на посаді директора Нацмузею тривають з літа минулого року, коли музей уперше заявив, що в Кабміні зникли картини, надані для експозиції в урядових кабінетах, і музей вимагає їх повернення.

Мельник також повідомив, що працівники музею поцікавилися в міністра причиною звільнення, однак Кулиняк "не зміг дати жодної адекватної відповіді".

"Кулиняк не фахівець у своїй справі, - сказав він. - Не відповідає своїй посаді. Я йому про це говорив у вічі. Я йому сказав, що його наказ злочинний".

Мельник має намір оскаржити наказ про своє звільнення в суді, "якщо цього захоче колектив і підтримає громадськість".

Нагадаємо, 29 березня повідомлялося, що з Кабміну зникли чотири картини роботи імпресіоніста Миколи Глущенка, які належать Національному художньому музею. Замість двох із них (кожна оцінюється у приблизно 600 тисяч грн) на стінах вивішено полотна, яка музейники називають підробкою.

У січні 2011 року Мінкульт звільнив ряд керівників музеїв.

Так, була звільнена з посади гендиректор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Марина Громова. Заповідник очолила Вікторія Ліснича, яка з вересня 2010-го по жовтень 2011 року працювала заступником міністра культури.

Також звільнено генерального директора Національного заповідника "Софія Київська" Нелю Куковальську.

Також звільнили генерального директора Національного музею Тараса Шевченка Наталю Клименко. Її місце посів Дмитро Стус.

Було змінено й керівництво Національного музею народної архітектури та побуту в Пирогово.

Читайте також: "Музейний заколот. Про звільнення і призначення чільних кадрів галузі"

Від символу до імені: у пошуку власних моделей військового цвинтаря

Присвячені невідомому солдату монументи можна знайти у Франції, США, Британії, Канаді та інших країнах умовного Заходу. Зрештою, традиція символічних і цілком реальних могил невідомих солдатів народилася саме у Західній Європі. Асоціація могили невідомого солдата з Радянським Союзом радше пов'язана з зацикленістю політики пам'яті сучасної Росії на Другій світовій війні, ніж із якоюсь особливою прихильністю радянців до невідомих солдатів.

Володимир Лаврик: віднайдений епізод з литовського життя офіцера Армії УНР

Щонайменше 70 майбутніх офіцерів міжвоєнного Війська Литовського народилися в Україні. Сотні пов’язані з українськими теренами навчанням, юнацькими роками, участю у боях Першої світової війни, пролитою кров’ю у боротьбі за вільну Україну. Водночас, литовська земля народжувала майбутніх бійців українських визвольних змагань, героїв Війни за незалежність.

"Не допустити витоку за кордон відомостей про голод в Україні"

У 1980-х роках органи кдб урср пильно відстежували діяльність представників української діаспори, спрямовану на привернення уваги світової громадськості до Голодомору в Україні 1932–1933 років, і намагалися всіляко перешкоджати цьому. У циркулярах і вказівках з Києва до обласних управлінь кдб ішлося про те, які необхідно вжити агентурно-оперативні заходи "для протидії ворожим акціям закордонних наццентрів".

"Нас не подолати!". Полтавський вимір Помаранчевих подій: до 20-ої річниці Другого Майдану

Цьогоріч відзначаємо 20-річчя Другого Майдану або "Помаранчевої революції". Це акції за збереження незалежності і проти масових фальсифікацій президентських виборів 2004 року на користь путінського ставленика Януковича. Під помаранчевими стягами гуртувалися ті, хто не хотів сповзання України у болото "совка" і російських впливів. Помаранчеві протести стартували 21 листопада 2004 року і тривали до 28 грудня 2004 року. За даними соціологів, понад 6,6 млн громадян взяли участь у Помаранчевій революції.