Спецпроект

Селяни так і не віддали скульптуру Пінзеля на виставку в Лувр

Міністр культури Михайло Кулиняк не зумів переконати мешканців села Рукомиш Бучацького району Тернопільщини віддати роботу легендарного скульптора Пінзеля — фігуру Святого Онуфрія — на виставку до Лувру.

Про це повідомляють "Вікна". 

Скульптура раніше стояла при вході до місцевої православної церкви. Та після обвалу травертинової скелі фігуру забрали із храму. Де вона сьогодні, люди не кажуть.

“Онуфрія і за Союза ніхто не рушав! А зараз хтось хоче руки нагріти. Не віддамо!” – такими вигуками зустрічали під церквою міністра зо два десятки селян.

Упродовж години Кулиняк вів переговори із прихожаними.

“Те, що роботи Пінзеля поїдуть аж до Парижу, для всіх великий шанс, можливість, щоб світ пізнав нас і Україну, - пояснював міністр. - Це й велика відповідальність переді мною, щоб ця виставка відповідала міжнародним стандартам, щоб угоди були виконані. А роботи Пінзеля будуть представлені у Луврі у церкві Шапель [Сент-Шапель, Свята Капела - каплиця-релікварій у королівському палаці на острові Сіте, в найстарішій частині Парижу і туристичному центрі міста - ІП]. За 20 років незалежності це перший випадок, коли наші твори будуть виставлені у Луврі”.

Ні священик, ні голова райради, які були присутні на переговорах, не змогли переконати прихожан змінити свою думку.

Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомиша. Фото: gazeta1.com

Міністр наполягав, що через їхню відмову постраждає імідж України, адже міждержавна угода про виставку не виконується.

Та людям не були цікаві жодні гарантії. Для них Онуфрій – це святий, що оберігає село.

“Лишіть нас в спокої. З чим прийшли з тим і йдіть. Які повені, смерчі – нас все обходить стороною, бо Онуфрій захищає. Не віддаємо!” – продовжували селяни. При цьому ніхто не називався.

Насамкінець міністр запропонував, якщо люди таки передумають – повідомити місцевого пароха та владу. 

Як відомо, перед відправкою у Францію скульптуру Онуфрія мали відреставрувати у Львівській галереї мистецтв. Про це з церковною громадою домовлявся директор галереї, авторитетний і шанований Борис Возницький, який невдовзі трагічно загинув.

У договорі Мінкульту з громадою не містилося чіткої обіцянки привезти скульптуру назад у Рукомиш, тому прихожани відмовилися розлучатися зі своїм покровителем, побоюючись, що статуя після потрапляння до рук українських чиновників уже не повернеться до церкви.

30 липня цього року вхід і притвор церкви в Рукомиші були частково зруйновані обвалом скелі, що укріпило небажання прихожан віддавати скульптуру.

Також відмовилися віддавати у Францію роботи Пінзеля і прихожани Покровської церкви в Бучачі. Але, за попередніми даними, в п'ятницю Кулиняку вдалося переконати мешканців райцентру, що їхні реліквії буде повернуто.

У жовтні 2010 року львівські інтелектуали розпочали ініціативу з присвоєння аеропорту Львова імені Пінзеля, але вона не увінчалася успіхом.

Виставка "Скульптор бароко в Україні середини ХVІІІ сторіччя: Йоганн Георгій Пінзель" має відбутися у Луврі з 21 листопада 2012 р. по 25 лютого 2013 р.

Мета виставки – презентація та популяризація творчості одного з найвидатніших, але, водночас, і найзагадковіших європейських скульпторів ХУІІІ століття Йоганна Георгія Пінзеля, якого нині називають "українським Мікеланджело". 

Скульптура "Св.Онуфрій" вважається одним  із останніх творів геніального майстра, це єдина кам’яна скульптура Пінзеля, що планувалась до експонування в Луврі. Вона мала зайняти центральне місце в експозиції виставки, оскільки відрізняється особливою філігранністю виконання.

За попередньою оцінкою, вартість скульптури - 10 млн доларів.

Як дипломати УНР у Празі на інформаційному фронті воювали

Інформаційна війна – це, звісно ж, не винахід нинішнього часу. Нам часто здається, що ті інформаційні виклики, перед якими ми стоїмо сьогодні, є унікальними з огляду на нові технології, які приніс початок третього тисячоліття. Частково це правда. Сто років тому не існувало ні телебачення, ні інтернету, ні соціальних мереж. Однак вже існували газети і журнали, які були потужною зброєю впливу на громадську думку і позицію еліт.

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.