Спецпроект

Скандал із Пінзелем. Люди не дають вивезти скульптури у Лувр

Тернопільські прихожани не дозволяють чиновникам вивезти на виставку в Лувр скульптури Пінзеля. Бояться, що влада потім їх не поверне. Скандал не вигідний нікому - ані церковній громаді, яка виглядає мракобісами, ані владі, яка виглядає злодіями.

---------------------

Загадковий скульптор Пінзель і через три сторіччя після смерті оберігає свої твори. Минулого тижня парафіяни Покровської (м. Бучач) та церкви св. Онуфрія (с. Рукомиш) відмовились передати на реставрацію - а відтак і на виставку до французького Лувру - роботи Іоанна Ґеорґа Пінзеля.

Громада Бучаччини не віддала Пінзеля

Насправді відбулось не протистояння, а захист своїх святинь: так, прості люди не звикли ходити по вернісажах.

Але занадто часто за часів Незалежності (щодо довгих десятиріч у Союзі взагалі говорити нічого) з національних музеїв зникають унікальні безцінні експонати. Саме тому бучаччани на чолі зі священиком продемонстрували: це наші святині, а найдорожче віддають лише у надійні руки.

30 липня, у селі Рукомиш, що під стародавнім Бучачем, обвалилася скеля, ледь не зруйнувавши розташовану біля її підніжжя місцеву церкву. Величезні брили, мов катком, знищили центральний вхід та притвор і буквально на відстані долоні зупинились біля скульптури св. Онуфрія.

 Скульптура святого Онуфрія в церкві Рукомишу. Фото: gazeta1.com

На відміну від більшості робіт скульптора, цю фігуру вирізьблено з місцевого каменю. Зважаючи на манеру виконання, експресію, дослідники вважають її однією з останніх робіт геніального майстра Іоанна Ґеорґа Пінзеля.

Дивовижно, але у Мюнхенському музеї зберігається боцеті св. Онуфрія – невелика за розмірами (до 12 см) копія скульптури.

Про це свого часу директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький розповів отцю Михайлу Суканцю, настоятелю Рукомишської церкви св. Онуфрія. І припустив: наприкінці 1762 р. боцеті вивезла вдова Іоанна Ґеорґа – Елізабета Пілзнова, котра після смерті чоловіка втретє (!) вийшла заміж за Іоанна Береншдорфа. Невдовзі родина з усім сімейним архівом переїхала до Баварії.

Борис Возницький: "За 30 років ми назбирали артефактів на 17 млрд євро"

Випадковість чи звичайне диво, парафіяни не стали перейматись, а вирішили: це знак, митець не хоче, щоб його робота покинула храм. І ще не відомо, чого варто більше остерігатися – довгої дороги до Лувру (Франція) на виставку чи тригодинного переїзду до Львова на реставрацію.

Нагадаю: напередодні виставки наші міністерства домовились про реставрацію творів І. Пінзеля. Але про це домовлявся відомий мистецтвознавець Борис Возницький, котрий нещодавно трагічно загинув, а словам же сучасних клерків від мистецтва громада не вельми довіряє.

Побоюються цього і парафіяни Покровської церкви з Бучача. Відтак обидва храми категорично відмовились передавати свої святині комісії, до складу якої увійшли працівники Міністерства культури та Львівської галереї мистецтв.

"Зараз св. Онуфрія оцінили приблизно в 10 млн. доларів. Хоча самі французи визнали, що це не остаточно ціна, – зазначив начальник відділу містобудування, охорони пам’яток і нагляду за будівництвом ТОДА Ярослав Пелехатий. – Треба було напередодні зустрітись із громадою, нормально укласти договір, що роботи Пінзеля беруть на виставку".

Ніхто не проти, щоб повезти, Європі показати. Але коли у договорі тільки зобов’язання передати і жодних гарантій зі сторони організаторів повернути?!

Кулиняк уже розбазарює спадщину Возницького?

Наприклад, щодо скульптури св. Онуфрія отець Михайло Суканець каже: "Ми би службу Божу відправили і всім селом його провели. Але повинні бути гарантії, можливо, навіть щоб хтось із села супроводжував ці речі у Лувр. І тому виникло таке протистояння".

До речі, про це говорив і покійний Возницький, – нагадав Ярослав Омелянович.

"Адже скільки у нас творів забрали – до Києва чи Львова, а за радянських часів – навіть у Москву і Ленінград! Це ж не обліковувалось. Свого часу із Микулинецького костелу Львів забрав багато робіт учня Пінзеля – Антона Осинського. Скульптури з каплиці Сенявських у Бережанському замку зараз експонуються в Олеському замку, і повертати їх не хочуть.

Нам не подобаються такі речі, адже зараз у наших музеях створено гарні умови для експозиції. Честь і слава, що зберегли, але треба мати честь, щоб повернути. Пінзель жив у Бучачі і похований у Бучачі. Граф Потоцький, у майстернях якого творив митець, жив у Бучачі. То чому його роботи повинні зберігатись у Львові?

Зараз треба з громадою вести чесні переговори. Переробити договір щодо передачі робіт Пінзеля для виставки у Луврі", – категорично налаштований пан Ярослав.

Натомість міністр культури України Михайло Кулиняк вважає достатнім зазначити на прес-конференції у місті Лева: "Скульптури будуть відреставровані, показані світові і повернуті на місце".

"Щезла скульптура Пінзеля"

У цьому контексті не просто здивувала – неприємно вразила позиція вельми шанованого на Тернопіллі культуролога, головного редактора та засновника незалежного журналу "Ї" Тараса Возняка, висловлена ним у блозі "Української правди":

"Черговий культурний скандал міжнародного масштабу – під завалом церкви щезла скульптура Пінзеля.

Серед проектів, котрі б мали тримати українську хвіртку на Захід відкритою, на сьогодні головним, поза всяким сумнівом, є виставка скульптур Іоана-Ґеорґа Пінзеля у Луврі, що готувалася продовж кількох років – практично з 2007 року.

Виняткової честі мати, хоч і через три століття, персональну виставку, та й ще де – не просто у Луврі, а у каплиці Людовіка XVI, наразі удостоївся лише один майстер з України – Пінзель.

Перлиною виставки мала стати фігура св. Онуфрія, знайдена і яка зберігалася у с. Рукомиші Бучацького району. Голова делегації Лувру пані Женев’єв Бреск, коли побачила її, то півгодини на колінах із лупою оглядала шедевр.

Однак на днях сталася чергова катастрофа. Причому її пробували, як у нас водиться, приховати. І тільки 2 серпня, коли до Рукомиша прибула київський реставратор Світлана Стрельнікова, все відкрилося – вона застала просто якусь дику картину. Церква, в якій була скульптура, зруйнована. От стояла скеля, стояла, та й вирішила зірватися.

 Обвал у церкві в Рукомиші

А що скульптура, яка варта десятків таких церков? А скульптури немає. Принаймні священик її не показав, хоч, як воно у них водиться, не виявив глибокої стурбованості на благосному лиці...

Одне відомо – міжнародний скандал гарантовано. Бо ж виставкою займаються і посольства, і міністерства, й інститути, і музеї... Причому кількох країн. Потяг вже рушив... А тут ось таке".

Не хочу цього коментувати. Однак лишається суто "шкурницька" проблема: шедевр вирізьблено майстром на замовлення та за гроші церковних громад. Відтак йдеться про майно парафіян, а приватна власність шанується і поважається.

Напрошується думка: то чи не випадково 100 років тому селянки Рукомиша так "старанно" вапном забілили фігурку святого, щоб його не знищили "совєти"?

Як іменем Пінзеля хотіли назвати аеропорт "Львів"

Щодо міністра та чиновників мистецької галереї, їм треба не наказувати, а просто поговорити з настоятелями обох церков. Насправді включити когось до складу української делегації. А не застосовувати старі радянські методи: капцем – по столу стукати. Якось не культурно.

До речі, до відкриття виставки у Луврі лишилось трохи більше, ніж три місяці – урочистості намічено на 21 листопада ц. р…

P.S. Тим часом на зборах громади Бучача прийнято звернення до Президента В. Януковича, голови Тернопільської обласної ради О. Кайди, голови ТОДА В. Хоптяна, в якому городяни просять очільників держави і області не допустити вивезення з України робіт Пінзеля.

Джерело: "Номер Один"

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище