У Німеччині виявили 50 наглядачів Аушвіца. Хочуть засудити, як Дем'янюка

Німецьке відомство, що займається розслідуванням злочинів націонал-соціалізму, вийшло на слід 50 колишніх наглядачів нацистського концтабору "Аушвіц" (Освенцим).

Про це повідомляє Westdeutsche Allgemeine Zeitung.

Колишні наглядачі таборів смерті, яким зараз приблизно по 90 років, проживають по всій Німеччині. Слідчим уже відомі їхні імена та адреси. Всім їм загрожує звинувачення у співучасті в убивстві.

Прокурор Курт Шрімм, який останні 13 років очолює Центральне відомство управлінь юстиції земель ФРН з розслідування націонал-соціалістських злочинів, зазначив, що вважає справу проти наглядачів перспективною - навіть незважаючи на те, що через нестачу свідків вину підозрюваних довести буде складно .

При цьому він апелює до справи Івана Дем'янюка, яку вдалося довести до винесення обвинувального вироку.

Нагадаємо, у 2011 році німецький суд засудив колишнього червоноармійця Івана Дем'янюка (американського українця) до п'яти років в'язниці за "співучасть у вбивстві" 28 тисяч людей під час служби охоронцем у нацистському таборі смерті Собібор.

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями. Свідків, які б бачили Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, не було.

Суд відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки. Адвокати підсудного стверджували, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали документ справжнім.

Більшість свого життя Іван Дем'янюк був американським громадянином (1952-1986 і 2001-2004), але народився він на Вінничині. У віці 22 роки боєць Червоної армії Дем'янюк потрапляє в нацистський полон у Криму, звідти - в табір для військовополонених у Польщі. Там колишній червоноармієць згоджується стати на службу Третьому рейху.

В 1951 році Дем'янюк емігрував до США, працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але був його позбавлений у 2004-му.

Дем’янюк провів 8 років (1986-1994) під вартою в Ізраїлі у 80-х роках. У 1988-му його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.

"Процес над Дем'янюком - спроба поділити провину, - сказала у 2011 році посол України в Німеччині Наталія Зарудна. - При цьому німецька преса не забувала вказувати на невідповідність ситуації: адже в 1950-х в Німеччині було виправдано багатьох солдат та офіцерів, які служили в таборах - якраз із формулюванням, що вони тільки виконували накази. А от щодо Дем'янюка така формула спрацювала тільки частково".

Дем'янюк помер у березні 2012 року, не дочекавшись розгляду апеляції у своїй справі.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.