В Німеччині наглядача Аушвіцу звинувачують у вбистві 9515 людей

Затриманого на початку травня в Німеччині Ганса Ліпшиса, колишнього наглядача концентраційного табору Аушвіц (Освенцим), який розташовувався на території Польщі під час Другої світової війни, звинувачують у причетності до вбивства 9515 людей.

Про це повідомляє Bigmir із посиланням на Welt am Sonntag.

Раніше Ліпшис заявляв, що служив у концтаборі кухарем і про всі жахи Освенцима знав тільки зі слів наглядачів. Проте згідно з юридичними документами, на які посилається газета, він працював на кухні лише 16 місяців, а решту часу був саме наглядачем.

За даними слідства, підозрюваний, якому зараз 93 роки, працював в Аушвіці з 1941 аж до звільнення табору Червоною Армією в 1945 році. Слідчі дії велися щодо нього з листопада 2012.

Будучи наглядачем, Ліпшис брав участь у так званій селекції в'язнів на залізничній платформі. "Той, хто здавався йому занадто старим чи молодим, надто слабким або хворим для роботи, відправлявся негайно в газову камеру", - пише видання.

У тексті постанови суду йдеться, що "своїми діями він сприяв тим, що відбувається в таборі вбивств.

За даними газети, лікар, що оглянув колишнього охоронця при його затриманні, вказав, що стан здоров'я чоловіка дозволяє йому відбувати термін у в'язниці. Наразі Ліпшис перебуває в лікарняному відділенні слідчого ізолятора.

Як відомо, у Німеччині розпочато попереднє розслідування щодо 49 наглядачів концтабору Освенцим. Центральне відомство управлінь юстиції земель ФРН з розслідування націонал-соціалістських злочинів вийшло на слід 50 наглядачів табору смерті.

На даний момент їм усім приблизно по 90 років, вони проживають в різних кінцях країни. Слідчим вже відомі їхні імена та адреси. Передбачуваним злочинцям загрожує звинувачення в пособництві вбивству.

Прокурор Курт Шрімм, який останні 13 років очолює Центральне відомство управлінь юстиції земель ФРН з розслідування націонал-соціалістських злочинів, зазначив, що вважає справу проти наглядачів перспективною - навіть незважаючи на те, що через нестачу свідків вину підозрюваних довести буде складно .

При цьому він апелює до справи Івана Дем'янюка, яку вдалося довести до винесення обвинувального вироку.

Нагадаємо, у 2011 році німецький суд засудив колишнього червоноармійця Івана Дем'янюка (американського українця) до п'яти років в'язниці за "співучасть у вбивстві" 28 тисяч людей під час служби охоронцем у нацистському таборі смерті Собібор.

Прокуратура базувала свої обвинувачення на посвідченні, згідно з яким пан Дем’янюк належав до підрозділу СС "Травники", члени якого працювали в таборах охоронцями. Свідків, які б бачили Дем’янюка у таборі в ролі охоронця, не було.

Суд відкинув вимогу адвокатів про те, що має бути подано більше доказів на процесі, який тривав майже півтора роки. Адвокати підсудного стверджували, що посвідчення було підробкою КГБ. Але фахівці на процесі визнали документ справжнім.

Більшість свого життя Іван Дем'янюк був американським громадянином (1952-1986 і 2001-2004), але народився він на Вінничині. У віці 22 роки боєць Червоної армії Дем'янюк потрапляє в нацистський полон у Криму, звідти - в табір для військовополонених у Польщі. Там колишній червоноармієць згоджується стати на службу Третьому рейху.

В 1951 році Дем'янюк емігрував до США, працював на автомобільному заводі в Огайо. Він отримав американське громадянство, але був його позбавлений у 2004-му.

Дем’янюк провів 8 років (1986-1994) під вартою в Ізраїлі у 80-х роках. У 1988-му його було засуджено до смерті в Ізраїлі за злочини в таборі "Треблінка", але той вирок було скасовано після того, як з’явилися нові докази, які підтвердили причетність до цих злочинів іншої людини.

"Процес над Дем'янюком - спроба поділити провину, - сказала у 2011 році посол України в Німеччині Наталія Зарудна. - При цьому німецька преса не забувала вказувати на невідповідність ситуації: адже в 1950-х в Німеччині було виправдано багатьох солдат та офіцерів, які служили в таборах - якраз із формулюванням, що вони тільки виконували накази. А от щодо Дем'янюка така формула спрацювала тільки частково".

Дем'янюк помер у березні 2012 року, не дочекавшись розгляду апеляції у своїй справі.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.