У Литву не пустили провокаційного російського історика Дюкова

Директор фонду "Історична пам'ять" Алєксандр Дюков був затриманий литовськими прикордонниками, а потім відправлений у Москву. У Вільнюс він прилітав для презентації своєї книги "Напередодні Голокосту".

Про це повідомляють Delfi із посиланням на урядову "Российскую газету".

"Не впущений до Литви громадянин Росії в четвер уранці був відправлений літаком до Москви", - повідомила Служба охорони державного кордону Литви.

Про те, що Дюкова не впустили в Литву, сам історик написав у СМС для урядового видання РФ.

За повідомленням прикордонників, під час перевірки документів пасажирів московського рейсу з'ясувалося, що 35-річний російський громадянин з травня вважається в Литві персоною non grata.

У його паспорті була вклеєна видана торік Італією чинна шенгенська віза.

Оскільки чоловікові було письмово відмовлено у в'їзді в Литву, ніч він провів у спеціальному приміщенні для непропущених осіб в аеропорту Вільнюса.

В четвер вранці прикордонники супроводили росіянина на ранковий рейс до Москви.

Як повідомляють російські ЗМІ, в книзі "Напередодні Голокосту", яку історик мав намір презентувати в Литві, наводяться документи з литовських архівів, що нібито свідчать про залученість литовської еліти в підготовку знищення євреїв на території Литви.

Як відомо, у березні 2012 року Дюкову був заборонений в'їзд до Латвії, потім він був унесений до списку персон non grata на в'їзд до країн Шенгену.

У своїх працях Дюков особливу увагу приділяє державам Балтії, спотворюючи різні історичні події, в т.ч. і масові депортації громадян цих країн радянськими репресивними органами.

У 2008 році історик написав відгук про знятий латвійськими кінематографістами фільм "Радянська історія" (The Soviet Story), який розповідає про співробітництво СРСР з нацистською Німеччиною. Дюков зазначив, що після перегляду фільму у нього виникло бажання "особисто вбити режисера" і "спалити нахер латиське посольство".

Фрагмент із фільму The Soviet Story:

"Німецько-радянські союзники на параді у Бресті. 1939 рік. ВІДЕО"

Сталева труна на вісім персон

17 лютого 1864 року, сто п'ятдесят сім років тому, підводний човен "Hunley" конструкції Горація Ханлі атакував і потопив паровий шлюп "Housatonic" і це була перша в історії успішна атака корабля з глибини. Не надто тямущі в історії люди приписують Жулю Верну купу передбачень, і в тому числі – мало не винахід підводного човна. Це не так, це дуже сильно не так. Чистих передбачень у Жуля Верна дуже мало, а підводних човнів на той час було збудовано вже з десяток.

«Нормалізація» Ґустава Гусака

«Страх. Зі, страху, що його звільнять з роботи, вчитель навчає в школі речей, котрим не вірить. Зі страху за своє майбутнє, учень їх повторює. Зі страху, що не зможе продовжувати навчання, він вступає в Союз молоді і робить те, що йому наказують. … Зі страху через наслідки, люди беруть участь у виборах, обирають запропонованих кандидатів і роблять вигляд, що вважають це справжніми виборами…». Вацлав Гавел дописав текст, котрий отримав назву «Лист Ґуставу Гусакові». Надворі була весна 1975 року, в Чехословаччині панувала «нормалізація», а її незмінним символом був Ґустав Гусак – президент країни та генеральний секретар ЦК КПЧ. Людина карколомної і неоднозначної долі.

Формула краси. Дерев’яні церкви України: втрачене мистецтво?

Українські дерев'яні церкви – це фольклор, тільки в архітектурі. Збудовані переважно безіменними для нас майстрами на замовлення спільноти, громади села – вони могли бути (а могли не бути) шедеврами, але завжди втілювали народну уяву про красу, про велич, про присутність Бога на землі. Можливо тому знищення храмів більшовиками українці сприймали як саморуйнування. Дерев'яні церкви зникали з різних причин (вогонь і вода, шашель і грибок, занепад громади), але саме насильницька, свідома деструкція була найболіснішою – через неприродність втрати.

Леся Українка: про що не пишуть у підручниках

Хвора, сумна і з грабельками – такою навчили нас бачити Лесю Українку. Але якою вона була насправді? На щастя, Лариса Косач одна з небагатьох класиків, чий архів (зокрема, листування) вдалося зберегти, а з ним і цілу історію української літератури та життя культурної еліти зламу ХІХ і ХХ століть. Завдяки цим архівам ми можемо подивитися на неї по-новому, а заразом і на цілу епоху: час тендітних дам, літературних вечорів, перших курортів, трамваїв і краси епістолярного стилю…