На Волині перепоховали останки 1494 жертв нацистів і комуністів

У Володимирі-Волинському за участю офіційних осіб з української та польської сторони відбулася церемонія перепоховання останків жертв масових розстрілів НКВД та Гестапо: українців, поляків та євреїв.

23 вересня 2014 року за участю представників України та Польщі на Федорівському кладовищі Володимира-Волинського відбулося перепоховання останків жертв масових розстрілів, виявлених на території городища Вали.  

Ще в 2011 році українські та польські науковці сформували спільну українсько-польську експедицію державного підприємства "Волинські старожитності" та Ради Охорони Пам’яті Боротьби і Мучеництва, яка провела колосальну роботу із виявлення та ексгумації останків жертв, що були замордовані в катівнях.

 

Українську сторону представляли голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович та відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах вшанування пам’яті жертв війни та політичних репресій при Кабінеті Міністрів України Святослав Шеремета, представники керівництва області, польську делегацію очолив заступник міністра оборони Мацей Янковскі.

Голова УІНП В’ятрович наголосив: "2640 чоловіків, жінок, дітей — це цифра жертв, виявлених на сьогодні, і вона ще не остаточна. Ми не знаємо їхніх імен чи тим паче біографій. Завдяки віднайденим в землі предметам можемо лише здогадуватися, що серед вбитих українці, поляки, євреї. Завдяки віднайденим кулям — дізналися, що вбивцями були два найстрашніших тоталітарних режими в історії людства — комуністичний та нацистський. Цього надто мало, щоб віддати належну шану усім вбитим, але цього досить, аби засудити убивць".

У 2014 році дослідники виявили та ексгумували тіла 1494 жертв, перепоховання яких і відбулося сьогодні на комунальному кладовищі Володимира-Волинського. Разом за всі сезони вже ексгумовано 2640 останків людей, що стали жертвами масових розстрілів, вчинених НКВД та Гестапо.

На Волині перепоховали 747 мирних людей, розстріляних у 1941 році

Ексгумаційну роботу здійснила спільна українсько-польська експедиція державного підприємства "Волинські старожитності" (керівник – Олексій Златогорський) та Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва (керівник – професор Анджей Кола).

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.