У Грузії знесли самовільно встановлений пам'ятник Сталіну

У селищі Шорапані Зестафонського району (Грузія) демонтували пам'ятник Йосипу Сталіну, самовільно встановлений депутатом місцевої сакребуло (райради) Кобою Гокалеїшвілі.

Про це повідомляє "Грузія-онлайн" із посиланням на прес-службу районної адміністрації.

Пам'ятник Сталіну в ніч на неділю з'явився в сквері, поряд із меморіальною дошкою на згадку про загиблих в 1941-45 роках. У ніч на понеділок на знак протесту місцеві жителі облили пам'ятник білою фарбою.

Влада Шорапані наголосила, що пам'ятник встановлено самовільно, без дозволу і обговорення.

Фото: lenta.ru

"Під час демонтажу депутат Гокалеїшвілі не давав можливості техніці і відповідним службам почати роботу на території, - додали у прес-службі. - Разом з ним знаходився ще один чоловік, який кидався камінням. На щастя, ніхто не постраждав. Довелося викликати поліцію, яка вивела цих двох осіб з території скверу".

Нагадаємо, у вересні 2013 року пам'ятник Сталіну було споруджено у грузинському місті Телаві. Фігуру вождя додали до місцевого монументу героям Другої світової війни. Того ж дня монумент облили червоною фарбою, міськрада Телаві наголосила, що пам'ятник споруджено без дозволу. Його демонтували.

Кілька разів погруддя Сталіна встановлювали в селі Акура (Телавський район, регіон Кахетія). Всі вони були демонтовані.

У листопаді 2012 року у грузинському селі Земо Алвані відновили пам'ятник Сталіну, демонтований у 2011-му.

У липні 2013 року повідомлялося про намір влади грузинського міста Горі відбудувати пам'ятник Сталіну, демонтований у 2010 році.

У травні 2012 року у Києві, Одесі і Львові встановили дерев'яні пам'ятники "Сталіну, який пісяє".

У квітні 2011 року громадськість Луцька змусила комуністів демонтувати намет у центрі міста, в якому комсомольці збирали пожертви на відновлення знищеного вибухом погруддя Сталіна в Запоріжжі.

В листопаді 2011 року департамент архітектури та містобудування Запорізької міськради визнав відновлений пам'ятник Йосипу Сталіну, встановлений у скляній вітрині в стіні облкомітету КПУ, елементом декоративного оформлення інтер'єру.

Перше погруддя Сталіну в Запоріжжі було встановлено у травні 2010 року перед будинком Запорізького обкому КПУ. У грудні 2010 року невідомі пошкодили бюст, відрізавши йому голову. Відповідальність за скоєне взяла на себе націоналістична організація "Тризуб".

У новорічну ніч 2011 року невідомі підірвали пам'ятник Сталіну, проте встановити їхні особи слідству так і не вдалося.

У 2010 році Апеляційний суд Києва визнав Сталіна одним із винних у вчиненні геноциду громадян УРСР у 1932-33 роках.

У 2013 році 74% громадян України вважали Сталіна жорстоким тираном, позитивно до його постатті ставилися 22% українців.

У секторі «проблем ідеологічної боротьби»: історики та «перебудова»

Нині це Інститут історії України, а тоді слова "Україна" в назві інституту не було. Навіть у цьому в СРСР вбачали небезпеку. Всі спілкувалися російською, лише в одному відділі, де вивчали козаччину, українською. А аспірант Діма Табачник (який потім двічі у Януковича був міністром), ідучи до курилки повз цей відділ, казав: "Цвірінькають там цією українською"

Бабин Яр: гібридні контексти Сергія Лозниці

Мабуть, головною зіркою антиукраїнського шабашу, влаштованого цього року Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» на багатостраждальних кістках його жертв, став кінорежисер Сергій Лозниця зі своїм фільмом «Бабин Яр. Контекст».

Валєр Бондар. Харківський літмузей. Середовище дев'яностих

Валєр Бондарь – «гуру і навчитель» Сергія Жадана, митець, який об'єднував творчу еліту не тільки в Харкові. Саме у майстерні Бондаря в ЛітМузеї виникло українське середовище неформалів ранніх 1990-х. Його рукою з кінця вісімдесятих – початку дев’яностих карбувалась в харківському просторі графіка перших кроків боротьби за самостійну, стильну і самодостатню Україну. І у дев’яності довкола Бондаря в Харківському ЛітМузеї сформувалося вільне від радянських кліше і провінційних комплексів мистецьке середовище

«…з крісом у руках, з пером чи живим словом» спадщина Євгена Побігущого

За життя Є. Побігущого-Рена його дописи в еміграційній пресі, передмови до окремих військознавчих студій, відгуки й рецензії на видання українською й чужими мовами, спогади, завуальовані псевдом «Євген Беркут», а виступи і вибрані доповіді – й поготів, ніколи не були зібрані під однією обкладинкою. З огляду на це у рік 120-ліття Є. Побігущого-Рена настав найвищий час подати сучасному українському читачеві його вибрані публікації, рукописи, виступи і листування.