In memoriam. Помер визначний український історик Володимир Косик

12 червня в Парижі помер визначний український історик професор Володимир Косик, співзасновник і Почесний голова Центру досліджень визвольного руху.

Про це "Історичній правді" повідомили в Центрі досліджень визвольного руху.

Володимир Миколайович Косик народився 26 листопада 1924 році в селі Вацевичі (нині Залужани), нині Дрогобицького району Львівської області. У дитинстві відвідував "Рідну школу" в Дрогобичі, а в часи Другої світової війни був членом Юнацтва ОУН (з 1939 року).

У 1943 році німці вивезли Косика як остарбайтера до Берліна. Звідти в 1946 році він нелегально перейшов кордон до Західної Німеччини. Із 1948 року жив у Франції.

 

Протягом 1949—1970 років В. Косик працював журналістом (псевдонім – Борис Марченко).  Друкувався в українських еміграційних і французьких виданнях. Заснував франкомовний журнал "L’Est européen" ("Європейський схід"), працював у редакціях журналу "Визвольний шлях" (Лондон) і газети "Шлях перемоги" (Мюнхен), що були друкованими органами Закордонних частин ОУН.

У 1956 році Провід ЗЧ ОУН делегував Косика до Тайваню, аби він очолив редакцію українських програм "Радіо Тайбей". На цій посаді він пропрацював до 1960 року.

Повернувшись до Франції, Косик очолив Об’єднання українців у Франції (1962) та тереновий провід ОУН у цій країні. З 1972 року — директор Української інформаційної служби у Франції.

Навчався в Сорбонні, Інституті історії сучасних міжнародних відносин і в Національному інституті східних мов і цивілізацій університету Париж-3 (1949—53, 1976—78). Отримав докторський диплом Українського вільного університеті (УВУ) в Мюнхені (1974, тема: "Політика Туреччини щодо України за часів Мазепи і Орлика"). У 1981 році Косик захистив докторську дисертацію в університеті Париж-1 (Пантеон-Сорбонна) на тему "Політика Франції відносно України в 1917—1918 рр.".

Професор Володимир Косик читав лекції з історії України в європейських та українських університетах. Із 2000 року обіймав посаду професора Львівського національного університету імені Івана Франка.

За публікації французькою мовою про Україну уряд Франції нагородив Володимира Косика однією з чотирьох найбільших відзнак Франції – Орденом мистецтв, письменства і гуманітарних наук (1998). Крім того, він мав Золоту медаль УВУ (2000), орден "За заслуги" ІІІ ступеня, був лауреатом Міжнародної літературної премії ім. Івана Кошелівця (2000), почесним членом Головної булави Всеукраїнського братства ОУН-УПА (1995).

У 1986 році Косик видав свою найвідомішу працю "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" (французькою мовою). У 1992 і 1993 її перевидали українською. Книга стала першою в українській історіографії працею, яка на підставі багатьох німецьких джерел аналізувала політику нацистської Німеччини щодо України напередодні та під час Другої світової війни.

Тайвань, кінець 1950-х років. Праворуч - Володимир Косик, ліворуч - Юліан Заблоцький

Також уперше у фокусі науковця опинилися стосунки Третього Райху з українським визвольним рухом, а широта залучених документів різних інстанцій нацистського режиму дала змогу отримати максимально неупереджену картину цих взаємин.

На довгі роки монографія "Україна і Німеччина у Другій світовій війні" стала базовою з цієї теми в українській історичній науці. І можна з певністю сказати, що її досі ще ніхто не перевершив.

 

Як продовження монографії в кінці 1990-х—на початку 2000-х проф. Косик упорядкував чотиритомник документів "Україна в Другій світовій війні. Збірник німецьких архівних матеріалів". Це видання стало найбільшою збіркою документальних матеріалів з німецьких архівів, перекладених українською мовою.

Професор Володимир Косик виступив одним зі співзасновників Центру досліджень визвольного руху (2002) — незалежної наукової громадської організації, яка вже 15 років вивчає різноманітні аспекти українського визвольного руху в ХХ столітті, політику національної пам'яті та процеси подолання наслідків тоталітарного минулого в країнах колишнього СРСР, Центральної та Східної Європи.

Проф. В. Косик написав численні статті та книги з історії України, брав участь у багатьох українських та міжнародних конференціях.

Його основні праці:

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.

На Афоні були врятовані 200 старовинних книжок з українського козацького скиту Чорний Вир: Сергій Шумило отримав рідкісну можливість їх дослідити

"Колись ці примірники Острозької Біблії були частиною бібліотеки українського козацького скиту Чорний Вир, який за допомогою ченців пощастило виявити на Афоні. Цей скит вже давно, на жаль, стоїть пусткою, покинутий людьми. Проте його бібліотека зберіглася. Вона складається приблизно з 200 українських стародруків XVI — XVIII століть".