Новелізація закону про IPN матиме фатальний вплив на польсько-українські стосунки. ЗАЯВА

«Історична правда» публікує заяву польських учасників Групи польсько-українського діалогу.

Заява з’явилась вчора, на Facebook-сторінці однієї із підписанток Йоанни Конєчної-Саламатін. Далі публікуємо її переклад у повному розмірі.

 

Новелізація закону про Інститут Національної Пам'яті в теперішній формі матиме фатальний вплив на польсько-українські стосунки. Це може допровадити до ескалації ворожості та поглиблення політичного конфлікту між нашими народами.

Ризикуємо втратити доробок добросусідських відносин останньої чверті століття і симпатію до Польщі в українському суспільстві. Закон може вплинути на зменшення корисної і важливої для нашої країни присутності працівників та студентів з України, викликає також побоювання щодо дотримання непозбувних громадянських прав національних та етнічних меншостей, в тому числі спільноти польських українців.

Врешті, загроза втрати солідарності наших країн і народів перед агресивною політикою Росії може поставити під питанням безпеку Польщі.

Особливе занепокоєння викликають такі формулювання закону:

1. Пеналізація висловлювань і дій, які "зменшували б відповідальність реальних винуватців злочину" проти польського народу, може довести до цілковитої блокади історичного діалогу з Києвом щодо волинського злочину, а також започаткувати юридичне переслідування з боку польської держави стосовно представників українських еліт: політиків, істориків, науковців і журналістів — без котрих неможлива жодна співпраця між нашими країнами.

Мало того, загроза переслідування стосуватиметься також польських чи закордонних дослідників, котрі при порушенні теми конфлікту у 1939–1947 років звертають увагу не тільки на злочини ОУН- УПА стосовно поляків, але і на злочини польських формувань супроти українців.

2. Ставлення на тому самому щаблі дій українських націоналістичних організацій з діями СРСР і Третього Райху (ст. 1, п. 1a) — неадекватне.

Радянські та німецькі злочини мали як в міжнародному юридичному сенсі, так і в масштабах злочинів, різний юридичний і міжнародний статус, оскільки були організовані державами, що становили інституційну реалізацію тоталітаризмів — нацизму та комунізму.

Серйозні сумніви викликає також підкреслення колаборації лише українських націоналістичних організацій та окреслення їх у польському законодавстві не за суттю злочину, а за національністю.

Складається враження, немовби польська держава інакше ставиться до українських злочинів, ніж до дій (у деяких випадках теж таких, які мають риси геноциду, етнічних чисток і т.д.) подібних формувань, організованих іншими народами Центральної Європи, а також до колаборації частини поляків.

3. Використання в частині, що стосується злочинів українських націоналістів у 1925–1950 роках (ст. 2a), формулювання "Східна Малопольща" є антиісторичним, а в міжнародних відносинах може розумітися як визнання території, що належить Україні, частиною польської держави.

Введення цього формулювання до польського законодавства суперечить основним принципам польської східної політики. В політичному розумінні в Україні це прочитується як вияв антиукраїнської риторики з боку Польщі.

Вважаємо, що дружні, засновані на взаємній повазі стосунки з українським народом сьогодні для Польщі та її громадян мають цілком ключове значення.

Тому закликаємо до якнайшвидшого виправлення конфліктогенних формулювань закону про Інститут національної пам'яті, які ставлять ці стосунки під загрозу.

Підписали:

Адам Бальцер (Adam Balcer)

Боґуміла Бердиховська (Bogumiła Berdychowska)

Анджей Бжезецький (Andrzej Brzeziecki)

Павел Коваль (Paweł Kowal)

Йоанна Конєчна-Саламатін (Joanna Konieczna-Sałamatin)

Катажина Пелчинська-Наленч (Katarzyna Pełczyńska-Nałęcz)

Павел Пурський (Paweł Purski)

Кшиштоф Становський (Krzysztof Stanowski)

Томаш Стриєк (Tomasz Stryjek)

Петро Тима (Piotr Tyma)

Нагадуємо, що 6 лютого Президент Польщі підписав контраверсійний закон про IPN.

7 лютого, УІНП заявив про неможливість продовження роботи Українсько-польського форуму істориків у попередньому форматі через загрози для свободи слова у Польщі.

Як повідомлялося, 26 січня Сейм Польщі ухвалив запропонований рухом Kukiz'15 законопроект про заборону пропаганди так званої "бандерівської ідеології".

Українське МЗС заявило про свою глибоку стурбованість ухваленням цього законопроекту. Із різкою критикою законопроекту виступили ізраїльські дипломати й політики.

Вночі з 31 січня на 1 лютого Сенат Польщі ухвалив законопроект. Напередодні нічного голосування Державний департамент США оприлюднив заяву, в якій висловив побоювання, що зміни до закону про ІНП можуть підірвати свободу слова і свободу академічних дискусій.

Президент Чечні Рамзан Кадиров схвально прокоментував  зміни у польському законодавстві. Але вважає, що цих змін не досить.

5 лютого до дисксії навколо закону долучилися прем’єр-міністр країни Матеуш Моравецький, відставні дипломати, чинний голова МЗС. Також у Польщі соціологи дослідили, як поляки ставляться до новелізації скандального закону про польський Інститут нацпам'яті.

Як кдб намагався перешкоджати заходам з ушанування Євгена Коновальця

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України виявлено низку документів про те, як органи кдб срср у різні періоди відстежували заходи української діаспори з ушанування пам'яті голови ОУН Євгена Коновальця і намагалися всіляко перешкоджати їх проведенню.

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.