Міськрада Одеси створила робочу групу для увічнення пам'яті жертв НКВД

В Одеській міськраді створили міжвідомчу робочу групу з питань увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, похованих у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги.

Про це кореспонденту Укрінформу повідомили в пресслужбі мерії.

 

"На проведеній міським головою Геннадієм Трухановим нараді створено робочу групу, яку очолив в.о. віцемера Олег Бриндак, а також дві підгрупи дослідників та архівістів. Одна здійснюватиме історико-архівну роботу, а друга – пошуково-дослідницьку. Також вирішено направити запити до центральних архівів України, Німеччини та Румунії щодо відомостей про жертви політрепресій 1935-1941 років", - зазначили в мерії.

На нараді затверджено план робіт щодо виявлення могил жертв масових політичних репресій, проведення дослідницьких робіт та увічнення пам'яті репресованих. Також були надіслані відповідні документи до Міністерства культури та інформаційної політики щодо отримання дозволу на проведення пошукових робіт у районі 6-го кілометра Овідіопольської дороги Одеси.

За архівними даними, протягом 1935-1941 років "трійками" НКВД були винесені вироки про розстріли 8 тисяч 633 осіб.

У середині квітня одеські історики вирішили створити карту "Місця скорботи Одеси", позначивши на ній усі місця масових страт, у тому числі Голокосту, а також військові та цивільні групові могили в межах міста. Дослідники заручилися підтримкою двох меценатів і розпочали роботу зі створення єдиного ресурсу, де будуть каталогізовані всі місця смерті та скорботи Одеси. Нині у попередньому списку – 103 таких місця.


Нагадуємо, що група дослідників на чолі з Олександром Бабичем виявила кілька місць масових розстрілів і таємних поховань жертв більшовицького терору і вимагає увічнити пам'ять жертв НКВД. Як член історико-топонімічної комісії Одеської міськради, Бабич заручився підтримкою не тільки багатьох депутатів, а й керівників Українського інституту національної пам'яті та Інституту археології НАНУ, що виявили готовність узяти на себе контроль за дослідженнями і їх науковий супровід.

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.

Паросля. Незручні спогади

Якщо 11 липня у польській історіографії вважається "апогеєм" конфлікту, то його початок відраховують від убивства мешканців колонії Паросля на Рівненщині. Подію намагаються пов'язати з першими збройними акціями бандерівського підпілля проти нацистів. Йдеться, насамперед, про напад сотні Григорія Перегіняка – "Коробки" на комендатуру містечка Володимирець 7 лютого 1943 року.