Спецпроект

Знайдено поховання біблійного пророка Захарії

Ізраїльські археологи оголосили про виявлення місця поховання ветхозавітного пророка Захарії.

Як зазначається у прес-релізі Ізраїльського управління старожитностей, поховання знаходиться у візантійській церкві V-VII століть, розкопаній в Хірбет-Мідрасі в Іудеї.

Церква, споруджена як традиційна візантійська базиліка, знаходилася на території великого поселення, про багатство якого свідчать розкішні мозаїки, колони з імпортного мармуру і покриті рідкісними візерунками артефакти.

У склепі під церквою знайдено розгалужену систему тунелів, що належать, судячи зі знайдених там монет і кераміки, до I-II століть нашої ери. У тунелях були джерела води і приміщення для зберігання продовольства.

В одному з нефів археологи знайшли прохід до порожньої гробниці, повідомляє УНІАН. Розташування церкви збігається з покажчиками письмових джерел, а також Мадабської мапи VI століття, на місце поховання пророка Захарії, знайдене візантійцями в V столітті.

З цим пророком, що жив, імовірно, у VI сторіччі до нашої ери (у часи і одразу після Вавілонського полонення євреїв), пов`язують Книгу пророка Захарії (передостанню із пророчих книг Ветхого Завіту), що містить пророцтво про земне життя і страждання Месії.

Точність вказівок Мадабської мапи вже не одноразово отримувала археологічні підтвердження.

Шматок Мадабської мапи

Хірбет-Мідрас було важливим поселенням у період Другого храму (516 рік до нової ери - 70 рік нової ери). Його зруйнували римляни у 135 році нової ери, під час придушення антиримського повстання Бар-Кохби в Іудеї.

Пізніше місто відродилося як християнське поселення, хоча, за припущеннями сучасних учених, по сусідству з візантійською церквою там знаходилася велика синагога.

Цитата з Книги пророка Захарії:

"Так говорить Господь Саваоф: Ще будуть приходити народи і мешканці багатьох міст;

І підуть мешканці одного міста до мешканців іншого міста і скажуть: Ходімо молитися Господові і шукати Господа Саваофа; [і кожне скаже:] Я також піду.

І будуть проходити багато племен і потужні народи, щоб знайти Господа Саваофа в Єрусалимі і помолитися Господові".

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.