Спецпроект

УКРАЇНСЬКИХ РЕСТАВРАТОРІВ МОЖУТЬ ВИКИНУТИ НА ВУЛИЦЮ

Через небажання голови КМДА та міністра культури сісти за стіл переговорів Національний реставраційний центр України може опинитися на вулиці.

Наступного тижня відбудеться суд між двома закладами культури - після чого приміщення, в якому знаходяться обидва заклади, ймовірніше за все дістанеться Музею російського мистецтва.

Про це заявив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"У відповіді на мій лист до О.Попова КМДА підтвердило своє бажання виселити Реставраційний центр із робочих приміщень. Це може бути помстою КМДА за те, що у 2003 р. уряд на чолі із В.Януковичем бездумно виселив Музей історії Києва, який досі не має свого приміщення. Музей складений в ящики - це трагедія, а реставраційний центр - ще більша трагедія. Адже він припиняє свою діяльність щодо відновлення творів мистецтв, які є національною гордістю", - стверджує Бригинець.

Депутат закликав голову КМДА Олександра Попова і міністра культури Михайла Кулиняка зустрітись до засідання суду і вжити необхідних заходів, щоб Реставраційний центр не повторив долю Музею історії Києва.

Нагадаємо, між двома столичними закладами культури - Національним науково-дослідним реставраційним центром України та Київським національним музеєм російського мистецтва - продовжуються судові процеси за приміщення на вул. Терещенківській, 9-б.

Національний реставраційний центр України було створено у 1938 році. Зараз він має філії у Львові, Одесі і Харкові, а творчий колектив центру нараховує близько 200 художників-реставраторів, хіміків, фізиків, біологів, рентгенологів, кліматологів, істориків та мистецтвознавців. 

Справа Шухевича: політична міфологія та дослідницькі підходи

Тема колабораціонізму українського визвольного руху у Другій Світовій війні з нацистами вперше чітко проартикульована на початку 1960-х, коли професор Берлінського університету Альберт Норден заявив у жовтні 1959 року, нібито бійці батальйону "Нахтігаль" у перші дні нацистської окупації Львова вбили до трьох тисяч поляків та євреїв. У квітні 1960 року у Москві влаштували прес-конференцію, на якій, серед іншого, представили двох начебто свідків подій. З тих часів за "Нахтігалем" та Романом Шухевичем почала закріплюватися на Заході слава колаборанта та воєнного злочинця.

30 червня 1941. Як Бандера Незалежність відновлював

Події у Львові стали сигналом для тисяч оунівців і їхніх симпатиків. По всіх селах і містечках Західної України відбувалася один і той же сценарій: група молодих ентузіастів захоплювала приміщення владних органів — хоча це сказано надто гучно, адже «Совєти ще не пішли, а німці ще не прийшли» і влада фактично валялася на вулиці.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.