Спецпроект

УКРАЇНСЬКИХ РЕСТАВРАТОРІВ МОЖУТЬ ВИКИНУТИ НА ВУЛИЦЮ

Через небажання голови КМДА та міністра культури сісти за стіл переговорів Національний реставраційний центр України може опинитися на вулиці.

Наступного тижня відбудеться суд між двома закладами культури - після чого приміщення, в якому знаходяться обидва заклади, ймовірніше за все дістанеться Музею російського мистецтва.

Про це заявив голова комісії Київради з питань культури та туризму Олександр Бригинець.

"У відповіді на мій лист до О.Попова КМДА підтвердило своє бажання виселити Реставраційний центр із робочих приміщень. Це може бути помстою КМДА за те, що у 2003 р. уряд на чолі із В.Януковичем бездумно виселив Музей історії Києва, який досі не має свого приміщення. Музей складений в ящики - це трагедія, а реставраційний центр - ще більша трагедія. Адже він припиняє свою діяльність щодо відновлення творів мистецтв, які є національною гордістю", - стверджує Бригинець.

Депутат закликав голову КМДА Олександра Попова і міністра культури Михайла Кулиняка зустрітись до засідання суду і вжити необхідних заходів, щоб Реставраційний центр не повторив долю Музею історії Києва.

Нагадаємо, між двома столичними закладами культури - Національним науково-дослідним реставраційним центром України та Київським національним музеєм російського мистецтва - продовжуються судові процеси за приміщення на вул. Терещенківській, 9-б.

Національний реставраційний центр України було створено у 1938 році. Зараз він має філії у Львові, Одесі і Харкові, а творчий колектив центру нараховує близько 200 художників-реставраторів, хіміків, фізиків, біологів, рентгенологів, кліматологів, істориків та мистецтвознавців. 

Лем. Життя не з цієї землі

«Лем. Життя не з цієї землі» — це не лише біографія Станіслава Лема, а й драматична й чесна розповідь про складну історію Центрально-Східної Європи, у якій одне з чільних місць посідає Львів першої половини ХХ століття.

Дослідження демографічних втрат унаслідок Голодомору як злочин?

В історії України було немало трагічних подій, але саме Голодомор 1932—1933 рр. залишається предметом гарячих дискусій та обговорень. І стосується це не стільки сутнісної характеристики Голодомору як геноциду Українського народу, що вже визнано в Україні на законодавчому рівні, скільки полеміки стосовно кількості втрат унаслідок Голодомору і намагання окремих істориків та юристів нав’язати саме число втрат у 7—10, а тепер вже 10—12 мільйонів як незаперечну істину, що не підлягає обговоренню.

Митці і КҐБ: скелети у шафі художника Миколи Глущенка

Попри «білий» бекграунд та декаду богемного життя в Парижі, Художнику вдалося побудувати успішну кар’єру у Радянському Союзі. Його не репресували після повернення з-за кордону у тридцятих, як-то часто відбувалося з іншими поверненцями. Натомість Глущенка часто відправляли в закордонні відрядження, він вільно зустрічався з іноземцями, які приїжджали до країни Рад, супроводжував дипломатичні візити, спокійно надсилав листи за межі СРСР та отримував посилки з іноземними книгами.

Три могили Івана Сенченка

Боюся, ніхто з вас, хто прочитали назву, не знає Івана Сенченка. Його долю в історії української літератури вичерпно характеризує підсумковий абзац у статті на Вікіпедії: «Прожив довге, складне й цікаве життя, сповнене творчої праці. Письменник ніколи не мав почесних нагород. Ім’я його частіше згадували серед нещадно критикованих, аніж визнаних, а книжки рідко перекладалися іншими мовами». До цього треба додати, що твори його ніколи не входили до шкільних програм, а останнє його видання — книжка в серії «Бібліотека української літератури» 1990 року