Спецпроект

В "Тюрмі на Лонцького" відкрилася фотовиставка про остарбайтерів

Після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам'ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір'ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрилася експозиція, присвячена долям українських остарбайтерів.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Документальну фотовиставку "Тріщина крізь усе життя" відкрили директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

"Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах "Тюрми на Лонцького", - розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Ґерінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій.

Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн - українці.

"Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов'янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта - у різних галузях промисловості", - розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го.

"Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, - нестерпні умови життя і репресії радянської влади", - підкреслила Марта Гавришко.

У 1942-1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, - підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: "Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла".

"І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися", - наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Биківня: таємне місце масових поховань жертв сталінського терору

Історія Биківнянських могил — це історія місця масових поховань жертв сталінського терору, яке було приховане від суспільства протягом багатьох років. Биківня — це місце-символ, де були поховані голоси, яких змусили замовкнути. Це не просто могили, це багато людей, кожен із яких міг змінити щось у світі.

Ярослава Музика: зберігачка творів бойчукістів

Підсвідомо відчуваючи небезпеку для заарештованої дружини Ярослави, чоловік Максим Музика сховав твори Михайла Бойчука та його послідовників, що зберігалися вдома, замурувавши роботи між дверима їхньої квартири і суміжнього помешкання сестри. Повернувшись, художниця продовжувала переховувати спадщину Михайла Бойчука, прекрасно розуміючи ступінь ризику.

Платоніда Хоткевич. «Щоб нічого не надрукувала про чоловіка»

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено тоненьку справу на Платоніду Хоткевич – дружину визначного українського діяча Гната Хоткевича, який був репресований сталінським режимом і розстріляний 8 жовтня 1938 року за "участь у контрреволюційній діяльності і шпигунство на користь Німеччини". Дружину ж органи СМЕРШ вистежили після Другої світової війни у Празі і заарештували, "щоб нічого не надрукувала про чоловіка".

"Моя війна". Уривок із книги Валерія Залужного

"Моя війна" — це особиста розповідь генерала Валерія Залужного про шлях від хлопчака до Головнокомандувача Збройних Сил України, а водночас це історія країни, яка прямує до війни: спершу примарної, у можливість якої ніхто не вірив, а згодом великої, ґлобальної, повномасштабної.