Спецпроект

В "Тюрмі на Лонцького" відкрилася фотовиставка про остарбайтерів

Після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам'ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір'ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрилася експозиція, присвячена долям українських остарбайтерів.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Документальну фотовиставку "Тріщина крізь усе життя" відкрили директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

"Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах "Тюрми на Лонцького", - розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Ґерінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій.

Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн - українці.

"Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов'янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта - у різних галузях промисловості", - розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го.

"Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, - нестерпні умови життя і репресії радянської влади", - підкреслила Марта Гавришко.

У 1942-1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, - підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: "Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла".

"І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися", - наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.