Спецпроект

В "Тюрмі на Лонцького" відкрилася фотовиставка про остарбайтерів

Після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам'ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір'ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрилася експозиція, присвячена долям українських остарбайтерів.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Документальну фотовиставку "Тріщина крізь усе життя" відкрили директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

"Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах "Тюрми на Лонцького", - розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Ґерінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій.

Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн - українці.

"Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов'янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта - у різних галузях промисловості", - розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го.

"Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, - нестерпні умови життя і репресії радянської влади", - підкреслила Марта Гавришко.

У 1942-1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, - підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: "Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла".

"І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися", - наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Гарвардські студії Омеляна Пріцака… під кутом зору КГБ УССР

Професор Гамбурзького, Вашингтонського, Гарвардського, Київського університетів, засновник і перший директор Українського наукового інституту в Гарварді, сходознавець зі світовим ім'ям, знавець півсотні мов, дослідник давньої історії України, зокрема джерельної бази, яка свідчила про осібні витоки української державності і про українські терени як центр державотворення. Саме послідовний україноцентризм Омеляна Пріцака став головною причиною прискіпливої уваги до його постаті КГБ УССР.

Фундаменти палацу Кирила Розумовського. Історична довідка об'єкта культурної спадщини

В результаті обстежень залишків мурувань XVIII ст. в садибі по вул. Івана Мазепи у Києві, з’ясувалося, що під руїнами будівлі кінця ХІХ ст. збереглися фундаменти та підвали київського палацу останнього українського гетьмана Кирила Розумовського. Цю пам’ятку ще в 30-х роках минулого століття вважали беззворотньо втраченою. Я терміново виготовив історичну довідку, за якою Департамент охорони культурної спадщини КМДА мав би внести фундаменти палацу Кирила Розумовського до переліку щойновиявлених об’єктів культурної спадщини. Однак Департамент відхилив довідку і правоохоронного статусу об'єкту не надав.

Хрест Симона Петлюри – капеланам Армії УНР

У червні 1944-го в Рівненському рибтресті в одній із шухляд столу працівники знайшли дві грамоти до Хреста Симона Петлюри. Цупкі аркуші бланків із тризубом, оригінальною печаткою червоного кольору та фразою "Іменем Української Народної Республіки…" не могли не привернути увагу й не насторожити.

Військовий цвинтар у Львові. Що стало предметом суперечки

Львів майже щодня прощається із загиблими захисниками. На Марсовому полі вже поховані близько 800 Героїв, які віддали своє життя у російсько-українській війні. Це місце стало символом відваги й самопожертви, що нагадує про високу плату за свободу. У Львівській міськраді оголосили конкурс та обрали проєкт військового цвинтаря, який має стати місцем "сили та спокою". Натомість у місті почалися жваві суперечки щодо вибору проєкту-переможця.