Спецпроект

В "Тюрмі на Лонцького" відкрилася фотовиставка про остарбайтерів

Після Всеукраїнської хвилини мовчання у пам'ять жертв Другої світової війни та панахиди біля хреста у подвір'ї Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" відкрилася експозиція, присвячена долям українських остарбайтерів.

Про це повідомляє прес-служба Центру досліджень визвольного руху.

Документальну фотовиставку "Тріщина крізь усе життя" відкрили директор музею Руслан Забілий та історик Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

"Виставка побудована на свідченнях десяти українок і висвітлює тему примусової праці у Третьому Райху. Вона викликала велике зацікавлення відвідувачів музею, котрі поділилися своїми спогадами як про перебування на примусових роботах у Німеччині, так і в слідчих камерах "Тюрми на Лонцького", - розповів Руслан Забілий.

7 листопада 1941 року була прийнята перша директива Германа Ґерінга, яка започаткувала вивезення робітників на територію Німеччини з окупованих територій для виконання 4-річного економічного плану окупації східних територій.

Планували скерувати на роботи до Третього Райху понад мільйон робітників, а загалом було відправлено близько 5 млн, з них 2,4 млн - українці.

"Герінг казав, що німецькі кваліфіковані робітники повинні виробляти зброю для Третього Райху, а слов'янські раби-недолюди повинні працювати лопатою, видобуваючи каміння. Врешті, 60% остарбайтерів працювали у сільському господарстві. Решта - у різних галузях промисловості", - розповіла кандидат історичних наук, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху Марта Гавришко.

Історики наголосили, що не варто засуджувати людей, які, переживши примусову колективізацію і Голодомор, піддалися на заклики пропагандистських нацистських листівок, в яких були привабливі обіцянки оплати праці та забезпечення їжею, і поїхали до Німеччини під час першої хвилі депортації, з вересня 1941 року по лютий 42-го.

"Основна причина, що люди повірили у той час німецькій агітації, - нестерпні умови життя і репресії радянської влади", - підкреслила Марта Гавришко.

У 1942-1943 роках остарбайтерів вивозили на чужину вже силоміць, але й з поверненням у їхніх долях мало що змінилося: за перебування в Німеччині радянська влада затаврувала їх недовірою, не дозволивши оселитися на їхній малій батьківщині та примусивши до не менш важкої праці, - підсумовують історики.

Ось що свідчить пані Ганна, яка нині мешкає в Гутах: "Хотіла працювати провідницею на поїздах, але мені відмовили, запропонували мити вагони у Харкові. Пропрацювавши на заводах усе життя, досі не дочекалася пристойного житла".

"І таких українок зі схожими долями було багато, вони живуть серед нас. Їхні свідчення примушують нас робити все можливе, аби пережитий ними жах не міг повторитися", - наголосила дослідник.

У музеї-меморіалі "Тюрма на Лонцького" виставку експонуватимуть з 22 червня до 30 липня 2011 року. Вхід вільний, щодня з 11 до 18 години, без вихідних.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.