Спецпроект

Костусєв привітав ветеранів і нахамив журналісту. "Совість треба мати"

Мер Одеси Олексій Костусєв привітав учасників Другої світової, відмовився відповідати на питання про тиск мерії на соціальні їдальні для ветеранів і пообіцяв відкривати музеї війни навіть у дитсадках.

Про це повідомляють "Одеса.Коментарі".

Мер привітав ветеранів Великої Вітчизняної війни після церемонії покладання квітів до пам'ятника Невідомому матросу на Алеї Слави в честь 70-річчя початку оборони Одеси.

"Рівно 70 років тому почалася героїчна оборона Одеси, яка тривала 73 дні. Для мене, як і для будь-якого одесита, це день, коли ми низько схиляємо голови перед пам'яттю героїв... Захисники міста билися до кінця, і вчинили подвиг, який назавжди буде записаний золотими літерами в історії Великої Вітчизняної війни", - сказав Олексій Костусєв.

Один з журналістів запитав у мера: "Як на тлі таких красивих слів міська влада здійснює набіги на соціальні їдальні для ветеранів Великої Вітчизняної війни? (ідеться про майнові вимоги міської влади до благодійного фонду "Ветеран", який уже багато років утримує чотири безкоштовні їдальні - ІП)".

"Свої коментарі потім задаси, у більш доречній обстановці, - відповів Костусєв. - Я розумію, що журналіст - це така професія, але жити ще довго, я сподіваюся, всім вам. Треба мати совість і знати коли що доречно, а що недоречно".

Костусєв також додав, що в даний час йде ремонт музею Маринеско в школі, де навчався легендарний підводник, і сказав, що військові музеї в Одесі відкриваються навіть у дитячих садках:

"Я думаю, 1 вересня ми поїдемо з вами, відкриємо цей музей (Маринеско - ІП)... І сьогодні я ще їду в дошкільний навчальний заклад, де відкривається музей бойової слави. Коли приходять люди з орденами, коли приходять люди, які воювали, звичайно ж, це неоціненне. І я дуже вдячний нашим ветеранам. Велике вам спасибі за те, що ви доносите правду до наших дітей. Саме завдяки цьому вони стають справжніми мешканцями міста-Героя".

У лютому 2011 року Олексій Костусєв заявив, що "у нас є своя ідеологія, і ми за неї боротимемося".

В березні 2011 року одеська міськрада зобов'язала державні установи вивішувати червоні прапори на день Визволення міста від нацистів і в день Перемоги. Саме з цього рішення розпочалася інформаційна кампанія "прапора Перемоги".

У квітні 2011 року місцева влада привітала одеситів з днем Визволення міста плакатами з зображенням румунських окупантів, а також додала до герба Одеси п'ятикутну зірку Героя Радянського Союзу.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.