Брама Покровського монастиря в Києві може впасти - депутат

Головний вхід до Свято-Покровського жіночого монастиря Української православної церкви - брама–пам’ятка ХІХ ст., розташована у Бехтерівському провулку в Києві - потребує термінової реставрації.

Монастир хоче замість історичної брами побудувати цегляну споруду з більшим розміром воріт прямокутної форми.

З відповідним проханням до голови комісії Київради з питань культури та туризму Олександра Бригинця звернулась настоятелька Свято-Покровського жіночого монастиря ігуменя Калісфенія (Т.Т. Шамайло).

 

Депутат розповів, що брама Покровського монастиря хоч і має привабливий зовнішній вигляд, але на думку представників монастиря, є вкрай небезпечною.

Оскільки всі приміщення монастирського комплексу знаходяться в муніципальній власності, то монастир звернувся з проханням замінити стару браму на цегляну зі зміною профілю воріт (в тому числі і для зручності проїзду технологічного транспорту).

"Зрозуміло, що про жодну реконструкцію чи перебудову брами не може йти й мова, бо це пам’ятка, яку можна тільки реставрувати. А от виділити гроші для приведення в порядок технічного стану цієї брами вкрай необхідно", - наголосив Бригинець.

В той же час депутат нагадав, що на ремонт пам’яток Києва в поточному році заплановано виділити лише 2 млн грн за мінімальної потреби 35 млн. грн. Як наслідок пам’ятки приходять в стан, що загрожує життю людей.

Браму було зведено близько 1897 року. Споруда мала дещо незвичний архітектурний образ для свого часу. У центрі брами розташований арковий проїзд.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.