Акунін зав'язав із детективами і розпочав писати "Історію Росії"

Відомий російський письменник, автор історичних детективів Борис Акунін (справжнє прізвище Григорій Чхартішвілі) завершує писати детективи, а візьметься за історію.

Про це він написав у своєму ЖЖ, повідомляє УП.Життя.

"Шановні читачі, хочу зробити оголошення, яке когось з вас засмутить, а когось, може, й ні. Я перестаю бути детективщиком".

"Серію про Фандоріна, звичайно, закінчу, але головним моїм інтересом і головним напрямком моєї роботи став багатотомний проект "Історія російської держави". Я, власне, приступив до цієї великої справи вже давно, і от - перший том, фух, написаний", - додав він.

"Цей пост для мене - історичний (в обох значеннях слова). Я його довго готував і зараз дещо хвилююся", - зазнався Акунін.

"Одні письменники мріють стати новими Толстими, інші - новими Чеховими. Я (прийшов час в цьому зізнатися) завжди мріяв стати новим Карамзіним", - пише Акунін.

"Своє літературне життя я почав з роману "Азазель", прозорого відсилання до повісті про нещасних Лізу і щасливого Ераста. Вже тоді я потай виношував мегаломаніакальний план: повторити карамзінську траекторію і, почавши з белетристики, прийти до написання історії держави російської", - зауважив письменник.

 Акунін із його любов'ю до постмодерну хоче бути новим Карамзіним - автором однієї з перших модерних хронік "Исторія государства Российскаго" (1803-1826)

За його словами, попри історичну освіту, він і сам не має цільного уявлення про історію власної країни.

"І це головна причина, що я взявся за справу. Хочу зрозуміти, як утворилася наша держава, як вона розвивалася і чому стала такою, яким сьогодні є", - зазначив Акунін.

Він також зауважує, що хоче написати цікаво і доступно про історію, яку насправді знають мало людей:

"Новий Карамзін, на мій погляд, потрібен тому, що вже двісті років "історії Росії" пишуть саме науковці-історики, а їх, окрім студентів та людей, поглиблено цікавляться минулим, мало хто читає.

Коли ж історію країни розповідає не вчений, а дилетант-белетрист, він у силу фаху піклується про те, щоб книгу було веселіше читати - як це робив Микола Михайлович [Карамзін]. Саме так писав історичні книги Айзек Азімов. Зараз аналогічний проект здійснює чудовий британський романіст Пітер Акройд - випускає том за томом монументальну "Історію Англії": серйозну і в той же час цікаву.

А щодо того, що історичні події добре всім відомі і без мого твору, заперечу: на жаль, далеко не всім і навіть, я б сказав, мало кому. Переважна більшість людей мають дуже імлисте уявлення про історію власної країни - лише фрагментарні відомості, та й ті в основному отримані з романів і кінофільмів.

Пишу я мовою зовсім ненауковою, іноді (не бійтеся, нечасто) навіть дозволяю собі жартувати, але при цьому фактологічних вільностей не допускаю і авторськими відступами не захоплююся. За моїми белетристичними романами вчити історію нікому не раджу, а за цим багатотомником - будь ласка. Тут усе буде зважено, відміряно і перевірено у фахівців".

При цьому Акунін планує писати, відкидаючи ідеологію - у письменника немає продуманої концепції, для якої вимагалося б знайти докази.

"Нинішні офіціозні наміри створити нову "правильну" історію - підтвердження того, що нейтральна і об'єктивна "Історія російської держави" може виявитися корисною", - зауважує він.

Щоб написати такий твір, Акунін читає першоджерела, з усієї маси фактів, імен, цифр, дат і суджень вибирає все безсумнівне, а малозначне і недостовірне відсікає.

Він також планує разом з серйозним томом "Історії" випускати інший, який міститиме повісті, дія яких відбуватиметься в епоху, описану у "серйозній частині".

Дивіться також:

Що написали українські історики для російськомовних?

Російський уряд витратить $8 млн на 20-томну історію Росії

В Києві відкрили пам'ятник автору білоруських історичних детективів. ФОТО

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.