Спецпроект

Державний музей збирає речі для допомоги Внутрішнім військам

Центральний музей Тавриди (Сімферополь) організував акцію зі збору теплих речей і продуктів для солдатів строкової служби кримських підрозділів внутрішніх військ, що знаходяться в Києві.

Про це повідомляється на Facebook музею.

"Всі зібрані речі, продукти і засоби були передані прес-центру Внутрішніх військ, офіцери якого діяли злагоджено і оперативно, - повідомляють музейники. - Звіт про кількість зібраного публікується в додатку".

 

"Окреме спасибі - журналістам Олександру Чаленко (Київ) і Катерині Козир (Сімферополь), які дала поштовх нашим діям, - ідеться в заяві. - Нагадуємо, що акція носила гуманітарний та суспільний характер, представляючи собою в чистому вигляді громадянську ініціативу".

Як відомо, у 2013 році директор Центрального музею Тавриди (найбільшого краєзнавчого музею Криму) Андрій Мальгін назвав російських козаків, які співпрацювали з нацистами, кримськотатарськими добровольцями.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.