Третина українців жалкує за СРСР

33% українців жалкують про розпад у 1991 році Радянського Союзу, але 49% – не жалкують, водночас до президента РФ Владіміра Путіна 76% загалом ставляться негативно.

Про це свідчать результати квітневого дослідження соціологічної групи "Рейтинг" за назвою "Ностальгія за СРСР та ставлення до окремих постатей".

Соціологи відзначають, що з 2010 року кількість тих, хто відчуває ностальгію за СРСР, зменшилась майже у 1,5 рази – з 46% до 33%, а кількість тих, які не шкодують за розпадом Радянського Союзу, зросла з 36% до 49%.

Нині за СРСР шкодують близько третини мешканців центру, близько половини – сходу і півдня та понад 60% – Донбасу. При цьому, якщо в центрі, сході та півдні протягом останнього року їх кількість зменшилась, то на Донбасі – зросла.

Чим старші респонденти, чим менший їхній рівень освіти та доходів, тим більше вони шкодують за СРСР. Разом з тим, якщо аналізувати у динаміці, кількість тих, які шкодують за СРСР, зменшилась у всіх вікових групах без винятку.

Водночас, серед етнічних росіян кількість тих, хто шкодує за СРСР, за рік зросла з 55% до 60%, а серед етнічних українців навпаки зменшилась з 38% до 29%.

При цьому 16% опитаних позитивно ставляться до Владіміра Путіна, 76% – негативно. Майже кожен десятий – не зміг оцінити свого ставлення.

За останній рік негативне ставлення до Путіна зросло майже вдвічі (з 40% до 76%), хоча ще в жовтні 2013 року кількість тих, хто позитивно ставився до Путіна (47%) перевищувала кількість тих, які ставилися негативно (40%).

Відносно позитивно ставляться до Путіна лише на Донбасі (66%), а в решті регіонів домінує негативне ставлення – від майже 70% на півдні та сході до понад 90% – у центрі, на півночі та заході країни.

Позитивно ставляться до Путіна менше половини етнічних росіян та лише кожен десятий етнічний українець.

20% опитаних позитивно ставляться до Йосипа Сталіна, 70% – негативно. Майже кожен десятий – не зміг оцінити свого ставлення. За два останні роки негативне ставлення до Сталіна збільшилося з 62 до 70%.

Більш позитивно Сталіна оцінюють на Донбасі (36%) і півдні країни (32%). Чим старші респонденти, чим нижчий їх рівень освіти та доходів, тим позитивніше вони ставляться до Сталіна. Етнічні росіяни вдвічі краще ставляться до Сталіна, ніж етнічні українці.

До Степана Бандери позитивно ставляться 31% опитаних, а 48% – негативно. Майже кожен п’ятий – не зміг оцінити свого ставлення. За два останні роки позитивне ставлення до Бандери зросло з 22 до 31%.

Позитивніше Бандеру оцінюють на заході (76%), вдвічі гірше – в центрі та півночі країни. Чим молодші респонденти, чим вищий їхній рівень освіти, тим більш позитивно вони ставляться до Бандери. Позитивно оцінюють постать Бандери лише етнічні українці.

До Петра І позитивно ставляться 50% опитаних, 30% – негативно.

До Івана Мазепи 41% опитаних позитивно ставляться, 30% – негативно.

Дивіться також:

66% українців вважають Голодомор геноцидом

36% українців вважають Сталіна великим вождем

83% українців хочуть, щоб Україна була незалежною

82% українців вважають День Перемоги великим святом

57% українців не вважають УПА борцями за незалежність

Інші матеріали на тему "Соціологія"

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.