АНОНС: У столиці історики обговорять (не)засвоєні уроки анексії Криму

Чи можна порівнювати два загарбання півострова Росією? Що сталося із місцевим населенням і як реагувала міжнародна спільнота — про це у дискусії Українського інституту національної пам’яті «Дві анексії Криму (1783, 2014)».

Головні питання, що їх обговорюватимуть спікери та гості заходу, – чи можна порівнювати два загарбання півострова Росією, що подібного, а що відмінного між анексіями Криму у 1783 та 2014 рр., як відбувалися обидва процеси (причини, хід, наслідки), яким була реакція місцевого населення, яку роль відігравали міжнародні відносини та які уроки обох подій виявилися (не)засвоєними нашим суспільством.

Спікери: Богдан Короленко, історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті; Сергій Костинський, політолог, радник Міністра інформаційної політики.

Модератор: Сергій Громенко, історик, співробітник Українського інституту національної пам’яті.

Зустріч відбудеться в рамках проекту Українського інституту національної пам’яті "Історія: (не)засвоєні уроки".  

26 березня, четвер, 19:00

Адреса: Національний музей історії України, м. Київ, вул. Володимирська, 2.

До участі запрошуються історики, політологи, журналісти та всі небайдужі. Вхід для преси – вільний.

Дивіться також:

Фантомні болі Імперії. Чи могла Україна втратити Крим у 1990-х

"Принуждение к союзу": як Крим став "ісконно русскім"

Як Крим "ісконно русским стал". Імперський крок Катерини

Унікальні фото депортованих кримських татар

Відбудова Криму Українською РСР після війни

Як депортували кримських татар і що з того вийшло

Анексія 1783 року. Як імперія окупувала Кримський Юрт

Постанова про депортацію і перетворення Криму на область РРФСР

Два береги одного Степу. Про дружбу козаків і татар

Північно-Кримський канал. Історія будівництва

Інші матеріали за темою "Крим"

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.