Росіяни все менше вважають сталінські репресії злочином. ІНФОГРАФІКА

За п’ять років з 51% до 39% знизилася кількість росіян, які вважають сталінські репресії злочином.

Про це пише газета "Ведомости", яка наводить дані опитування "Левада-Центру".

Чверть респондентів пояснюють сталінські репресії "політичною необхіністю" і вважають їх історично виправданими. У жовтні 2012 року цю думку поділяло майже стільки ж громадян — 22%.

Проте щодо питання, чи варто взагалі згадувати про цей період радянської історії, п’ять років тому 37% респондентів вважали, що "краще якнайменше говорити про це", і 49% закликали не забувати історію.

 

Тепер співвідношення зворотне. 47% вважають за краще мовчанку і 38% виступають за те, щоб не забувати про минуле. 

Виправдати людські жертви досягненнями сталінської епохи готові 36% опитаних, і лише 26% вваають Сталіна держаним злочинцем.

Найпопулярнішою відповіддю про ставлення нинішньої владе Російської Федерації до сталінських реперсій став варіант "вони про це взагалі не думають", — 30% проти 21% у 2011 році.

На думку заступника директора "Левада-Центру" Олексія Гражданкіна, росіяни стали більш байдуже ставитися до радянських репресій після 2014 року, тому що з’явилися напруженість у стосунках із Заходом і, відповідно, запит на жорсткого керівника.

Як повідомлялося, 18 травня прокуратура Криму підписала повідомлення про підозру Йосипу Сталіну і Лаврентію Берії в насильницькому переселенні в 1944 році кримськотатарського народу.

22 лютого депутати парламенту Республіки Інгушетії Російської Федерації заборонили вшанування особи Сталіна на території республіки.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.