Дипломи Української Господарської Академії здобули 560 студентів. Інженерами стали 439 вихідців із Великої України, 50 галичан, 42 кубанці, 9 білорусів, 1 чех (з Радомишльського повіту), по 3 українці з Бессарабії та Буковини, по одному з Прящівщини і Зеленого Клину, двоє уродженців Донщини і восьмеро вихідців із різних російських губерній

Празьку вулицю Соколовську та українське село Соколове під Харковом відділяють близько півтори тисячі кілометрів, однак минуле століття зв’язало ці дві віддалені локації значно міцніше, ніж то виглядає на перший погляд

Годинник на празькому головному вокзалі, пойменованого на честь Вудро Вілсона, показував третю годину дня. З щойно прибулого потягу на перон вийшов високий акуратно вдягнений чоловік поважного віку – колишній міністр торгівлі Великобританії, а нині просто лорд Уолтер Ранcімен. Надворі було третє серпня 1938 року. Лорд Ранcімен прибув в Прагу із непростим завданням – переконати президента Чехословаччини Едварда Бенеша віддати прикордонні області своєї країни німецькому Райху.

Александер Дубчек важко зітхнув. Генеральний секретар ЦК КПЧ протягом 25-хвилинного звернення тремтячим голосом закликав свій народ до спокою та співпраці. Намагався переконати людей, що ситуація під контролем. Але його зітхання в кінці промови було промовистішим за будь-які слова. На дворі було 27 серпня 1968 року. Дубчек щойно повернувся з Москви, де, будучи заручником СРСР, підписав «Московський протокол». На вулицях Праги стояли радянські танки. Празька весна завершилася.

Сталінська депортація у дитячому віці до Середньої Азії, 15 років у тюрмах та колоніях, 303 дні голодування та внесок у повалення радянського союзу, повернення до Криму та створення системи органів національного самоуправління, окупація півострова Росією та заборона в’їзду на Батьківщину, врешті-решт статус живої легенди. Це невичерпний перелік біографічних віражів лідера кримськотатарського народу Мустафи Джемілєва.

«Птахи вже пробуджуються, починатиметься світанок. Я йду з піднятою головою. Людина повинна вміти програвати. Це не ганьба. Навіть ворог тебе поважатиме, якщо це справжній і чесний ворог. В боротьбі іноді падаєш, а життя – це саме боротьба. Будьте здорові! Ваша і тільки Ваша – Мілада». Докторка Мілада Горакова дописала лист і поставила дату: «2:30 ночі, 27 червня 1950 року». Через три години наглядачі тюрми Панкрац вивели її з камери на задній двір в’язниці. Під першими променями літнього сонця кати затягнули зашморг на шиї Горакової. Після страти її особисті речі були спалені разом з тілом.

Події останніх місяців призвели до того, що поєднання слів "Прага" та "пам'ятник" у новинній стрічці наразі більше апелює не стільки до споруд часів Карла IV чи величних барокових пам'яток, скільки до монументів, присвячених подіям останньої світової війни

На світанку 18 червня 1942 року в центрі Праги почався незвичний рух. Неподалік Карлової площі, навколо церкви святого Карла Боромейського по вулиці Рессловій збиралися загони CC та гестапо. Понад сім сотень німців під командуванням 17 офіцерів взяли церкву в подвійне кільце. Під першими сонячними променями о пів на п’яту ранку мав розпочатися бій з наперед відомим переможцем