Ім’я Андрія Соколовського довгий час лишалося тінню серед героїв Крут. Хто він? Звідки? Чи залишив по собі хоч слід? Через 125 років після його народження ми, нарешті, спрямовуємо софіти нашої пам’яті та вдячності гімназисту, який сміливо, у свої неповні 18 років, став до бою проти російських загарбників.

Ідентифіковано ще одного учасника бою під Крутами. Добровольця студентського куреня Січових Стрільців Михайла Баталина. У січні 1918 року – учня 8-го класу 2-ї української гімназії в Києві. Досі з документів гімназії було відомо, що такий учень був. Лише прізвище та ім'я. Та припущення, що він був під Крутами разом із своїми однокласниками. А виявилось, що він ще залишив дуже докладні спогади, авторство яких не було належно ідентифікованим.

Постать Григорія Піпського для зацікавлених не потребує особливого представлення. Традиція говорить, що саме він - галичанин Григорій Піпський – під час розстрілу росіянами-більшовиками після бою під Крутами наприкінці січня 1918 року заспівав «Ще не вмерла Україна…».

Одним з відомих Героїв Крутів є Павло Кольченко – 21-річний чотовий студентської сотні, що потрапив у полон до більшовиків і був ними замордований. Дата й місце уродження крутянця донедавна залишалися "білими плямами" в його біографії.

Відчуваючи відповідальність за підлеглих, Семен Могила понад усе піклувався, аби винесли з поля бою всіх поранених юнаків їхньої сотні. Самому йому вдалося уціліти. Невдовзі опинився на рідній Херсонщині. Там сформував власну партизанську групу, яка активно боролася проти радянської влади.

У різних виданнях та публікаціях про бій під Крутами серед його учасників постійно згадуються двоюрідні брати Кушніри – Іван та Михайло. Нібито обидвоє родом з Галичини, з с.Купновичі. Іван нібито загинув, а Михайлові "пощастило повернутись живим". Та чи є підстави вважати, що вони брали участь у бою?

Одним із сюжетів історії бою під Крутами є порятунок полонених поранених українців. Загальна канва - під час бою більшовики взяли у полон близько 30 українців. Сімом із них вдалось урятуватися від розстрілу.

Про цього хлопця-крутянця більше 100 років знали лише прізвище. Тепер, завдяки віднайденим архівним документам вдалося повернути із небуття та реконструювати коротку біографію лікарського помічника Кирила Головащука, що у лавах Студентського куреня став на захист України у січні 1918 року.

За кілька десятків років радянської влади українці не мали змоги шанувати своїх героїв. За останніх тридцять років ми не повернули імена вояків Армії УНР у наш символічний простір. Та усе міняється. Завдяки новітнім технологіям та оцифрованим архівам відновлюємо біографію ще одного захисника.

29 січня – річниця бою за ст. Крути, який був один з епізодів першої радянсько-української війни 1917–1918 рр. Завдяки тому, що у цьому бою загинули молоді українці, студенти і гімназисти, представники тогочасної політичної і культурної еліти (передусім маю на увазі родину Шульгіних) ми знаємо про нього досить багато. Місця, де були поховані розстріляні більшовиками вояки, стали справжніми символами величного подвигу, куди щороку люди несуть квіти і схиляють скорботно голови. Проте перед Крутами були інші бої, в яких так само гинула українська молодь. Однак про них ми знаємо значно менше

Крутянець Микола Чижов працював помічником лікаря у київському головному військовому шпиталі, одночасно навчався в Українському народному університеті, був неодружений, записався до Студентського куреня, у бою пд Крутами потрапив у полон до більшовиків та був ними розстріляний. Похований 19 березня 1918 року на Аскольдові могилі. Його мама проживала у Києві на Кловській, 13. Є шанс, що в ГДА МОУ, у фонді Клінічного військового шпиталю збереглась особова справа Миколи Чижова з біографічними даними та фотографією