У Вінниці покажуть виставку про справжню середньовічну історію українського півдня

У Вінницькому обласному краєзнавчому музеї 7 липня відкриється виставка «Лендарт і археологія: Україна-Литва», яка розповідає справжню середньовічну історію півдня країни й розвінчує пропагандистські міфи про так звану «новоросію»

Про це повідомляє Укрінформ.

 

На виставці демонструватимуться унікальні артефакти – знахідки Південної середньовічної експедиції Інституту археології НАН України, яка з 2016 року щороку проходила в Тягині Херсонської області. Проєкт представляють організації з Херсона – Центр культурного розвитку "Тотем" і "Культурний центр Україна-Литва".

"За останні роки саме Тягинь подарувала відкриття, які стали знаковими не лише для науки, але й для всієї України, адже вони відновлюють справжню середньовічну історію Півдня. Литовські артефакти, монети часів Улусу Джучі, Кримського ханства і Польщі, прекрасний посуд. І, звісно, неймовірна знахідка 2021 року – булава 15-го століття, символ нашої влади і державності, який було знайдено в 30-ту річницю Незалежності України", - повідомила голова "Культурного центру Україна-Литва" Наталя Бімбірайте.

 Північному Причорномор'ї задовго до окупації його у XVIII столітті російською імперією жили різні народи, побутували різні культури. А про "цивілізаційну" роль Катерини ІІ взагалі не йдеться, позак високорозвинений центр цивілізації у цих землях був іще у XIV столітті. Тому так звана "новоросія" ніяк не могла бути історичним регіоном, як це стверджує російська пропаганда, позаяк йдеться про окупацію росіянами чужих земель, яка відбувається і наразі.

Спростовують цей міф знахідки Південної середньовічної експедиції, які представлені в експозиції. Напередодні війни їх вдалося вивезти з Херсона, що, власне, їх і врятувало. Частина з них була пошкоджена внаслідок недбалого зберігання, але вже відреставрована.

Експедицію в Тягинь, яка була запланована на 2022 рік, довелося скасувати через військове вторгнення росії. Литовські партнери запропонували не лише значну допомогу для військових та цивільного населення Півдня України, але й запросили вчених та митців взяти участь в археологічній експедиції в Акмянє (Північ Литви). Відтак, на виставці разом з археологічними знахідками можна буде побачити роботи, які створили в Литві українські автори Маргарита Журунова, Богдан Локатир, Анастасія Мусловець, Володимир Ходак.

Поблизу Акмянє археологи досліджували середньовічне місто, яке було повністю зруйноване під час Другої світової війни, і українські митці побачили багато паралелей між цією історією і тим, що зараз відбувається в Україні – зруйновані міста, втрачені родини і будинки. Проте в своїх роботах вони показали не лише трагедію, яка несе з собою війна, але й невідворотність відродження і повернення на свою землю.

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.