Спецпроект

П'ятидесятники та УПА. Про маловідомі стосунки протестантів і підпілля

Невідома історія. "Християни віри євангельської вже готувалися прийняти мученицьку смерть, як раптом з'ясувалося, що той повстанець, який планував погубити п'ятидесятників - замаскований агент НКВС". (рос.)

В українській історії взагалі не вивчена тема взаємовідносин та участі протестантів в антирадянському підпіллі, боротьбі у лавах УПА. Короткий уривок із книги А.В. Райчинця частково створює загальну уяву про відносини між п'ятидесятниками (одна із деномінацій в протестантизмі) та УПА. Відсутність тісної співпраці між двома таборами можна пояснити частково ворожістю одних, боязню та наївністю інших.

"Уже в послевоенные годы, когда повстанцы, прятавшиеся в лесах, наводили страх на советскую власть, один из них решил натравить свою боевую группу на сулимовских (село Сулимов Нестеровского (Нестерів - радянська назва Жовкви) района Львовской области) пятидесятников и "перевешать" иноверцев на вербах, в изобилии росших по берегам местной речушки.

Христиане веры евангельской уже готовились принять мученическую смерть, как тут выяснилось, что тот повстанец, планировавший погубить пятидесятников, - замаскированный агент НКВД.

Притом "стучала" у него вся семья – даже дети помогали в этом неблаговидном деле, относя в бидонах с молоком донесения в отделение НКВД, находившееся в соседнем городке Куликове.

В результате на вербе повесили самого "стукача", а его семью расстреляли по законам военного времени.

В целом же недоверие и излишняя осторожность жителей Сулимова по отношению к пятидесятникам не выливалась в активные действия.

Учитывая тот факт, что некоторые родственники пятидесятников шли в УПА, а многие крестьяне так или иначе помогали повстанцам (тетя нынешнего епископа ХВЕП Михаила Паночко носила им еду, за что была арестована и отправлена в лагеря), неудивительно, что повстанцы часто предупреждали пятидесятников об облавах или слежках со стороны одних и других.

Однако в целом христиане веры евангельской по мере сил старались отдалиться от антисоветского подполья. Для этого была весомая причина: Библия призывает верующего быть покорным любой власти.

Кроме того, большинство повстанцев были греко-католиками, а отношения между ними и пятидесятниками оставались натянутыми в силу разных причин, преимущественно догматического характера.

Но было здесь и еще одно обстоятельство, более важное. Повстанческое движение (несмотря на свою тесную связь с греко-католической церковью) оставалось в основе своей все-таки светским – в особенности после того, как умер Андрей Шептицкий. Теперь некому было наставлять на путь истинный молодых патриотов, готовых пожертвовать ради Отчизны и собой и другими…

Для пятидесятников же основой построения государства была Библия. Особое внимание обращалось на ветхозаветные пророчества о том, что без Бога любая нация обречена на упадок и гибель.

Галицкие пятидесятники не меньше других мечтали о свободной Украине, но возрождать нацию и строить государство хотели исключительно на Божьих принципах, то есть на первом месте у человека должны быть вера во Христа и покаяние, любовь к Богу, к своим ближним и обретение благодаря этому жизни вечной.

Поэтому проповедь Евангелия, безупречное христианское поведение и служение людям в то беспокойное время для галицких пятидесятников были важнее стремления к национальной независимости".

Райчинец А.В. Воздвигнутые Богом. - Одесса: Духовное возрождение, 2010. – С. 54-56.

Історія записана і оброблена Віктором Заславським

Джерело: ЖЖ jesfor

Томаш Ґарріґ Масарик: Президент-визволитель

В аудиторії празького університету шуміли студенти. Молоді люди відмовлялися спілкуватися зі своїм викладачем – професором філософії Томашем Масариком. Викладач писав крейдою на дошці свої звернення, однак у відповідь чув лише свист студентів, які таким чином бойкотували його лекцію. На дітей Масарика нападали дорогою до школи, а дружина Шарлотта стала ціллю насмішок та презирства. Сам Масарик отримав ярлик «зрадника» та «єврейського агента». На дворі був 1900 рік і в Празі вирувала антисемітська «Гілснеріада». Протягом наступних двадцяти років Томаш Масарик зі «зрадника» перетворився на «батька нації» та «президента визволителя».

Кава і «Велика депресія»

Навряд чи бідні й голодні люди потребували насамперед кави, але на чашку вони бодай могли сподіватися. Відстоявши довжелезну чергу на доброчинну кухню, людина «отримувала миску кукурудзяної каші, часто без молока й цукру, і кухоль кави». Сільські жителі, втративши свої ферми, ставили на узбіччях намети і трималися на «квасолі і чорній каві». Дороті Дей згадувала, як чоловіки приходили до благодійних пунктів католицького робітничого руху "по одяг, черевики, шкарпетки чи плащ": "Коли у нас нічого не залишалося, ми казали: "Посидьте, випийте кави. Візьміть сендвіч". Кави ми варили дедалі більше".

Як зароджувалася французька плеяда Півдня України

Наприкінці XVIII – початку XIX століття Південь України певною мірою став привабливий для іноземних переселенців. У цей час уряд Російської імперії намагавсяу тому числі освоювати регіон руками західноєвропейців. Не останнє місце у цьому процесі займали французи, які утворили тут потужний конгломерат управлінців, аграріїв, промисловців та інших фахівців. Вони не просто приїхали заробляти гроші на торгівлі або вирощуванні винограду, але й дали поштовх до розвитку окремих галузей економіки, якими сьогодні тут продовжують користуватися (суднобудівництво, виноградарство, вівчарство, тощо).

Буркусь: хто сторожив спокій дому Франка?

Це був не безпородний дворовий собака (хоча і в тім нічого лихого нема, навпаки, не виключено, що й таких тримали Франки, бо принаймні в певний час пес був у них не один, а справжній гуцульський вівчур, полонинський собака, чи, як іще називають, карпатська вівчарка