Спецпроект

Українсько-естонський "буржуазний націоналіст" Март Ніклус

Всього до УГГ у 1976-1988 рр. вступили 43 особи. Українці, один росіянин, один німець, один єврей. Литовець Вікторас Пяткус та естонець Март Ніклус - вступили до Групи в її найважчий період – на початку 1980-х рр. У таборі на Уралі.

Брежнєвський Союз у 1970-х рр. минулого століття стояв перед дилемою. З одного боку його державні менеджери (такі як голова Ради Міністрів СРСР Косигін) прагнули мати широкі ділові контакти з високотехнологічним Заходом – пригадуєте, тодішні радянські дива - “Жигулі” (клон італійського “Фіату”), “Кока-Кола”, яку першим почав розливати завод у Новоросійську, буквально в пяти хвилинах від легендарної Малої Землі.З іншого - міліцейсько-гебістська братія (Андропов, Щолоков, Федорчук), партійний фундменталіст Суслов) виступали за те, щоб придушувати будь-які спроби відходу від духа і букви сталінської Конституції.

Ось на цьому тлі й зявилася 9 листопада 1976 року Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод.

День народження УГГ. КГБ салютує уламками цегли

Всього до УГГ за дванадцять років (1976-1988) записалося 43 особи. Українці, один росіянин, один німець, один єврей. Ще двоє "нацменів" – литовець Вікторас Пяткус та естонець Март Ніклус - вступили до Групи в її найважчий період – на початку 1980-х рр.

Тоді багатьом здавалося, що це вже кінець, хвиля духовного опору захлинулася. На т.зв. "свободі" не залишилося жодного з оголошених “гельсінкців”.

Дехто із них навіть були ув”язнені за сфальсифікованими кримінальними обвинуваченнями. Так, поет, а в майбутньому - греко-католицький священик, Ярослав Лесів виявився “розповсюджувачем наркотиків”, а філолог Василь Овсієнко – “бешкетником”, який невідомо з якого дива “обірвав міліціонерові два гудзики”.

Найболючіше звинувачення приписали славної пам”яті В'ячеславу Чорноволу та поету Миколі Горбалю. Ці інтелігенти були записані в "гвалтівники". Декого совєти випхали на Захід. Так вдалося врятуватися від неминучого терміну лікареві Володимиру Малінковичу, після відсидки там же опинилася Надія Світлична, баптист Петро Вінс тощо.

Десятеро сміливих. Всі члени-засновники Української Гельсінкської Групи

І ось в цей момент у концтаборі Кучино на Уралі двоє політзеків оголошують себе членами УГГ. Це була перемога – на відміну від інших Гельсінкських груп, які саморозпустилися, українська Група засвідчила, що жива й оновлюється. З паном Пяткусом я, на жаль, незнайомий. Але ось Марта Ніклуса знаю, як мені здається, добре.

Тож, хто такий цей дивний естонець?

Март Ніклус тримає книгу про себе та свого друга - загиблого в ув'язненні Юрі Кукка

Март – нетиповий естонець. Рухливий, щирий, шанує гумор. Пригадую як він розповідав про те як політзеки заварюють чай у казанку, т.зв. “чіфірбаку”. Перша проба – це “класика”, другий долив води – це вже “ренесанс”, третій – “декаданс”, четвертий – “маразм”, а п'ятий – це вже соціалістичний реалізм...

За фахом він орнітолог, фахівець із птахів. Автор перших перекладів творів Чарлза Дарвіна на естонську мову. Дійсний член багатьох міжнародних наукових і правозахисних товариств. Але для радянської влади цей чоловік був одним із “особливо небезпечних державних злочинців”.

Шістнадцять років довелося Марту кушутувати табірну баланду. А все через “антирадянську агітацію та пропаганду”. Вона полягала в тім, що в колі однодумців слухав висилання радіо “Свобода”, читав Солженіцина, зберігав удома лібрето рок-опери “Ісус Христос - суперзірка”. Знає шість мов. Інакше кажучи, типовий “буржуазний націоналіст”.

Українські "буржуазні націоналісти" як їх змальовувала комуністична пропаганда

Він здатний на вчинок. Року, якщо не помиляюсь, 1977-го, Ніклус написав листа до однієї з естонських газет (аналог пропагандистських "Вістей з України") з протестом щодо  використання каральної психіатрії. Бо сам мав сумний досвід “перевиховання” в психіатричному бараці одного з мордовських таборів:

"Невже повинна бути лише одна позиція й люди, чиї слова, дії та думки не відповідають цій позиції, душевнохворі, а люди, які думають інакше, ніж діють, роблячи свою кар"єру, -- здорові?".

Ніклус разом зі своїм табірним другом Григорієм Приходьком незабаром після звільнення

В Україні у Марта багато друзів – Григорій Приходько, Василь Овсієнко, Левко Лук'яненко та Михайло Горинь...

Після виходу на волю Ніклус встиг побувати депутатом Рійгікогу (Національних зборів своєї маленької держави). Багато подорожував континентом (не так погано, треба розуміти, живуть пенсіонери в незалежній від "братської опіки" Естонії) і час від часу надсилає вирізки з газет та вітальні поштівки. Приміром, тішиться як дитина - бо знайшов у Швейцарії знайшов станцію Niklaus, тобто майже Niklus.

Як видатний борець з комунізмом має низку почесних відзнак - Естонії, Литви та України. Указом Президента Віктора Ющенка у 2006 році Март Ніклус був нагороджений орденом "За мужність" І ступеня - "за громадянську мужність, самовідданість у боротьбі за утвердження ідеалів свободи і демократії".

253 Герої України. Хто вони?

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.

Маргарита Яковлєва (Ормоцадзе): Виїзні

СРСР була територією людей з обмеженим правом на пересування - сотні мільйонів десятиліттями не виїзжали за межі ⅙ частини суші. Але були винятки

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: хворий поні та футбол

Вечір спливав, я раз у раз вертався до стайні, але новини завжди були одні й ті самі: покращень нема. Ближче до півночі я зовсім підупав духом. Цілком очевидно, що вже не можна втрачати жодного поні: ми давно переступили межу запасу міцності, і тепер обставини складаються таким чином, що ми або збережемо живими усіх тварин, або ризикуємо провалити всю справу