Заява громадянського суспільства стосовно проектів Меморіалу і Музею Голокосту в Києві

Представники громадянського суспільства, вважають неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру. «Історична правда» публікує заяву громадянського суспільства у повному обсязі.

 

У продовження публічної дискусії навколо проектів Меморіалу і Музею Голокосту на території Бабиного Яру в Києві, звертаємо увагу на Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіалізації Бабиного Яру (травень 2020) та Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України (вересень 2020).

Йдеться про протистояння двох проектів вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру: російського та українського. Відповідно російський проект в основному фінансується підконтрольними путінському режимові російськими мільярдерами, які також фінансують проекти, що сприяють зміцненню воєнного потенціалу Росії – країни-агресора, що веде проти України неоголошену війну.

У нас є всі підстави стверджувати, що цей проект, спрямований нібито для вшанування жертв Бабиного Яру, є продовженням російської гібридної агресії проти України.

По-перше, вже мала місце низка публічних скандалів і відвертих маніпуляцій зі змістом історичного наративу згаданого російського проекту. Немає ніяких підстав вірити "на слово" лояльним до путінського режиму російським бізнесменам, яким цей режим безперешкодно дозволяє вкладати кошти в Україну.

По-друге, цілком в дусі путінської політики реабілітації сталінізму та радянського тоталітаризму, історичний наратив цього проекту уникає історичних обставин, в яких відбувалася вся трагедія Бабиного Яру.

А саме, майже двадцятилітнє панування тоталітарного комуністичного режиму, який не лише підтримав мілітаризацію вермахту і вступив у Другу світову війну союзником нацистської Німеччини, але також створив ті зразки масових репресій, на яких вчилися лідери Третього Райху. Зокрема у практиці розгортання концтаборів та у масових розстрілах мирного населення.

Такий Меморіал не може будуватися для туристів, як заявляють автори російського проекту. Він не може вимагати покаяння від тих, хто не брав участі в масових вбивствах. Ми розглядаємо цей Меморіал з погляду історичної пам'яті цілого українського народу і тому вважаємо, що він має бути українським, а не російським.

Український проект, ініційований Інститутом історії України НАНУ, виступатиме не лише уособленням пам'яті про Голокост, але також й про усі минулі геноциди та пересторогою перед загрозами таких катастроф у майбутньому.

Тому ми, представники громадянського суспільства, вважаємо неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту "Бабин Яр" (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Закликаємо усіх небайдужих громадян всіма силами підтримати український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру та не допустити реалізацію російського підступного проекту як такого, що несе загрозу національній безпеці України та її міжнародному іміджу.

Звертаємося до Президента України Володимира Зеленського з вимогою скасувати згаданий меморандум й підтримати саме український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Адже співпраця з країною-агресором у царині історичної пам'яті є нічим іншим, як ще одним виміром капітуляції.

Закликаємо громадянське суспільство негайно, всіма легітимними засобами, включно з акціями протесту і непокори, створити опір діяльності Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" як такого, що курується країною-агресором та окупантом.


Підписати звернення можна за посиланням.


Уже підписали.

Микола Савчук: Як нас радянізували і російщили. Спогади з 1960-х

Село ще зберігало прадавні звичаї й традиції, які, хоч і порушили дві Світові війни та радянська система, однак не знищили. Всі колядували й святили паску, танцювали на весіллях, співали на толоках, жартували, журилися - і все це було по-рідному. Дух села доповнювала буйна природа і церква, яку атеїстична влада, на щастя, не закрила. Телевізорів у той час рідко хто мав, радіо рідко хто слухав. Отже, моє дошкільне виховання, тобто до сімох років, було чисто національним, не засмічене ніякими чужими ідеологічними впливами. Я навіть не знав, що живу в СРСР, а тільки у Ключеві, і, як кожна дитина, мав дитячі інтереси.

Сергій Громенко: Історія російської державності – це історія депортацій та примусу до еміграції непокірних

Сучасна Росія виявилася гідною спадкоємицею своїх предків. Від часу повномасштабного вторгнення понад 1 млн українців були насильно вивезені на територію агресора. Депортації – суть російського режиму. Доки він існує – виселення не припиняться. Імперія мусить бути зруйнована!

Леся Бондарук: Робоча група – лише затягування процесу дерусифікації

Доки ця робоча група попрацює, доки члени комісії оцінять її роботу, проведуть двомісячне громадське обговорення по іменним вулицям, підведуть підсумки обговорення на комісії, підготують і подадуть рішення на сесію, включать у порядок денний (не факт, що перед сесією Ігор Поліщук не зніме з порядку денного – таке вже було з перейменуванням по декомунізації), доки депутати проголосують – розпочнеться Новий рік.

Петро Балог: Совковий Коростень

Пам'ятник комсомольцям Коростеня переназвали на честь "молоді Коростеня ХХ століття", то ще монумент червоному комдиву Миколі Щорсу став називатися пам'ятником "Учасникам Української революції початку ХХ століття". Погруддя коростенському більшовику Лук'яну Табукашвілі, який служив начальником бронеколони 1-ї Української радянської армії та бронепотяга "Комуніст Коростенського району" в 1919 роках перейменували на пам'ятник "залізничникам-коростенцям"