Заява громадянського суспільства стосовно проектів Меморіалу і Музею Голокосту в Києві

Представники громадянського суспільства, вважають неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру. «Історична правда» публікує заяву громадянського суспільства у повному обсязі.

 

У продовження публічної дискусії навколо проектів Меморіалу і Музею Голокосту на території Бабиного Яру в Києві, звертаємо увагу на Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіалізації Бабиного Яру (травень 2020) та Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України (вересень 2020).

Йдеться про протистояння двох проектів вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру: російського та українського. Відповідно російський проект в основному фінансується підконтрольними путінському режимові російськими мільярдерами, які також фінансують проекти, що сприяють зміцненню воєнного потенціалу Росії – країни-агресора, що веде проти України неоголошену війну.

У нас є всі підстави стверджувати, що цей проект, спрямований нібито для вшанування жертв Бабиного Яру, є продовженням російської гібридної агресії проти України.

По-перше, вже мала місце низка публічних скандалів і відвертих маніпуляцій зі змістом історичного наративу згаданого російського проекту. Немає ніяких підстав вірити "на слово" лояльним до путінського режиму російським бізнесменам, яким цей режим безперешкодно дозволяє вкладати кошти в Україну.

По-друге, цілком в дусі путінської політики реабілітації сталінізму та радянського тоталітаризму, історичний наратив цього проекту уникає історичних обставин, в яких відбувалася вся трагедія Бабиного Яру.

А саме, майже двадцятилітнє панування тоталітарного комуністичного режиму, який не лише підтримав мілітаризацію вермахту і вступив у Другу світову війну союзником нацистської Німеччини, але також створив ті зразки масових репресій, на яких вчилися лідери Третього Райху. Зокрема у практиці розгортання концтаборів та у масових розстрілах мирного населення.

Такий Меморіал не може будуватися для туристів, як заявляють автори російського проекту. Він не може вимагати покаяння від тих, хто не брав участі в масових вбивствах. Ми розглядаємо цей Меморіал з погляду історичної пам'яті цілого українського народу і тому вважаємо, що він має бути українським, а не російським.

Український проект, ініційований Інститутом історії України НАНУ, виступатиме не лише уособленням пам'яті про Голокост, але також й про усі минулі геноциди та пересторогою перед загрозами таких катастроф у майбутньому.

Тому ми, представники громадянського суспільства, вважаємо неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту "Бабин Яр" (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Закликаємо усіх небайдужих громадян всіма силами підтримати український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру та не допустити реалізацію російського підступного проекту як такого, що несе загрозу національній безпеці України та її міжнародному іміджу.

Звертаємося до Президента України Володимира Зеленського з вимогою скасувати згаданий меморандум й підтримати саме український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Адже співпраця з країною-агресором у царині історичної пам'яті є нічим іншим, як ще одним виміром капітуляції.

Закликаємо громадянське суспільство негайно, всіма легітимними засобами, включно з акціями протесту і непокори, створити опір діяльності Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" як такого, що курується країною-агресором та окупантом.


Підписати звернення можна за посиланням.


Уже підписали.

Олександр Алфьоров: Фонтан замість пам'яті

Місце, де влада Києва бачить фонтан – це центр Столиці, це серце України. Відповідальність тут – неймовірна. Кожне подібне місце в Києві має бути гармонійно вписане у загальну концепцію! А не затикане нейтральністю, яка в сучасних умовах дорівнює безвідповідальності та, насправді, потуранню окупанту, який дуже прагне от цієї мовчазної та сірої України.

Олексій Мустафін: Пророк на ім'я Мані. Примхлива доля засновника "світової єресі"

9 квітня 243 року перський цар Шапур I – той самий, якому згодом вдалося вперше взяти в полон римського імператора, – прийняв у своєму палаці та вислухав мандрівного проповідника Сураїка, сина Фартака. Той познайомив володаря із своїм вченням – основи якого, за його власними словами, відкрив йому сам янгол божий. Цар був настільки вражений розповіддю, що видав Сураїку охоронну грамоту і дозволив вільно проповідувати в своїх володіннях.

Ярослав Пронюткін: Символічне місце пам’яті: кенотафи як традиція, державна практика і механізм вшанування на Національному військовому меморіальному кладовищі

У традиції українського війська від княжої доби до козацького періоду існували різні форми символічного вшанування загиблих, зокрема встановлення хрестів, курганів пам'яті, пам'ятних знаків на місцях боїв або в рідних громадах. Саме ця традиція сьогодні отримує сучасне державне втілення у формі кенотафів – символічних місць пам'яті для тих Захисників і Захисниць України, чиї тіла не були повернуті, або місце поховання яких залишається невідомим.

Антон Кістол: Ab Samara Condita. Що не так із передатуванням Дніпра?

Місто-фортецю й один із найважливіших вузлів України на Сході пропагандисти Кремля послідовно вписують у межі примарної "Новоросії". У березні 2014-го проросійські сепаратисти не знайшли тут широкої підтримки й не змогли проголосити "Дніпропетровську народну республіку". Однак небезпека не зникла й досі, адже Росія продовжує висувати територіальні претензії на Дніпропетровську область як на землі, приєднані до Російської імперії та нібито колонізовані за часів Єкатєріни ІІ.