Заява громадянського суспільства стосовно проектів Меморіалу і Музею Голокосту в Києві

Представники громадянського суспільства, вважають неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту «Бабин Яр» (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру. «Історична правда» публікує заяву громадянського суспільства у повному обсязі.

 

У продовження публічної дискусії навколо проектів Меморіалу і Музею Голокосту на території Бабиного Яру в Києві, звертаємо увагу на Звернення української культурної та наукової спільноти щодо меморіалізації Бабиного Яру (травень 2020) та Звернення українських євреїв до громадянського суспільства України (вересень 2020).

Йдеться про протистояння двох проектів вшанування пам'яті жертв Бабиного Яру: російського та українського. Відповідно російський проект в основному фінансується підконтрольними путінському режимові російськими мільярдерами, які також фінансують проекти, що сприяють зміцненню воєнного потенціалу Росії – країни-агресора, що веде проти України неоголошену війну.

У нас є всі підстави стверджувати, що цей проект, спрямований нібито для вшанування жертв Бабиного Яру, є продовженням російської гібридної агресії проти України.

По-перше, вже мала місце низка публічних скандалів і відвертих маніпуляцій зі змістом історичного наративу згаданого російського проекту. Немає ніяких підстав вірити "на слово" лояльним до путінського режиму російським бізнесменам, яким цей режим безперешкодно дозволяє вкладати кошти в Україну.

По-друге, цілком в дусі путінської політики реабілітації сталінізму та радянського тоталітаризму, історичний наратив цього проекту уникає історичних обставин, в яких відбувалася вся трагедія Бабиного Яру.

А саме, майже двадцятилітнє панування тоталітарного комуністичного режиму, який не лише підтримав мілітаризацію вермахту і вступив у Другу світову війну союзником нацистської Німеччини, але також створив ті зразки масових репресій, на яких вчилися лідери Третього Райху. Зокрема у практиці розгортання концтаборів та у масових розстрілах мирного населення.

Такий Меморіал не може будуватися для туристів, як заявляють автори російського проекту. Він не може вимагати покаяння від тих, хто не брав участі в масових вбивствах. Ми розглядаємо цей Меморіал з погляду історичної пам'яті цілого українського народу і тому вважаємо, що він має бути українським, а не російським.

Український проект, ініційований Інститутом історії України НАНУ, виступатиме не лише уособленням пам'яті про Голокост, але також й про усі минулі геноциди та пересторогою перед загрозами таких катастроф у майбутньому.

Тому ми, представники громадянського суспільства, вважаємо неприпустимим підписання меморандуму про взаєморозуміння та співпрацю між українським Урядом та Меморіальним центром Голокосту "Бабин Яр" (власне з російським проектом), яке відбулося з нагоди 79-х роковин трагедії Бабиного Яру.

Закликаємо усіх небайдужих громадян всіма силами підтримати український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру та не допустити реалізацію російського підступного проекту як такого, що несе загрозу національній безпеці України та її міжнародному іміджу.

Звертаємося до Президента України Володимира Зеленського з вимогою скасувати згаданий меморандум й підтримати саме український проект комплексної меморіалізації Бабиного Яру. Адже співпраця з країною-агресором у царині історичної пам'яті є нічим іншим, як ще одним виміром капітуляції.

Закликаємо громадянське суспільство негайно, всіма легітимними засобами, включно з акціями протесту і непокори, створити опір діяльності Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" як такого, що курується країною-агресором та окупантом.


Підписати звернення можна за посиланням.


Уже підписали.

А. Королівський: Аркадій Животко: чужий в Росії, забутий в Україні

Про нього не знають ані харків’яни, ані мешканці Кам’янця -Подільського, Києва, Ужгорода, що в їх містах жив і працював патріот і журналіст Аркадій Животко. Росія захоплює нашу історію, наші землі. Чому б нам не дати гарну відповідь вшануванням хоча б меморіальною дошкою Людини з крайньої межі етнічно українських земель?

Тамара Гундорова: Українознавство, Архів і нація в часи війни

11 липня відбулася церемонія відкриття the Competence Network of Ukrainian Studies, Frankfurt (Oder) - KIU (Berlin) в університеті Віадріна. Публікуємо текстову версію виступу професорки Інституту літератури ім. Т.Шевченка та Прінстонського університету Тамари Гундорової про те, як нинішня війна з Росією руйнує не тільки життя багатьох українців, а й архіви, музеї та бібліотеки.

Петро Шуклінов: Це не спринт, це марафон

Згідно опитування Центру Разумкова значна частина українців підтримують початок переговорів з РФ (44%), але без виконання умов русскіх та Путіна (85%). Ми всі розуміємо, що рано чи пізно будуть перемовини. Можливо цього року, можливо через 10 років. Але прямо зараз перемовин не хоче Путін. Він продовжує вірити, що має шанс перемогти українців і вбити нас всіх. Як Гітлер в останні тижні перед смертю, він існує в межах своєї хворобливої уяви, де танкові колони наближаються до Берліну і перемагають НАТО.

Максим Осадчук: "Втома від війни". Що буде далі?

Скидається на те, що в суспільстві остаточно оформилися дві соціологічно помітні групи, яких породила та живить війна. Справа не в тому, що одні проукраїнські, а інші - колаборанти, зовсім ні. Представники обидвох категорій всім серцем бажають перемоги України та переробки якомога більшої кількості окупантів на хороших росіян. Різниця в уявленнях про те, чим заради цього прийнятно пожертвувати.