Як Майдан стає переворотом або Що шукають у Музеї Революції Гідності

Завтрашню річницю Революції Гідності ми могли і мали почати з покладання квітів до Меморіалу Героїв Небесної Сотні.

 

Для цього я особисто, команда Українського інституту національної пам'яті і Національний музей Революції Гідності зробили все можливе.

Провели масштабний міжнародний конкурс, гаряче обговорення його умов і результатів із громадськістю. Пролобіювали фінансування цього проєкту через державний бюджет, провели відкритий тендер для пошуку підрядника.

Намагалися узгодити дії з прокуратурою, аби почати спорудження Меморіалу після завершення слідчих дій на Алеї Героїв Небесної Сотні.

Спершу навіть успішно: слідчий ГПУ Горбатюк вийшов із нами на спільну пресконференцію в липні 2018, де публічно зобов'язався завершити свою роботу на місці до жовтня. Він не виконав зобов'язань ні до того часу, ні протягом наступних півроку.

У 2019 ми отримали кошти, яких так важко добивалися, і зобов'язані були почати їх використовувати, розпочавши спорудження. У травні почали роботи, плануючи відкрити Меморіал до Дня Незалежності.

У відповідь пан Горбатюк ініціював арешт ділянки рішенням суду. Його позицію підтримала група активістів, які оголосили будівництво пам'ятника спробою зірвати слідство і приховати вбивць майданівців.

Вони демонстративно рознесли будівельний паркан, створивши картинку громадської підтримки дивному рішенню Горбатюка. Дивному тому, що, йдучи щодня Алеєю до офісу, я так і не бачив роботи слідчих, які наче хотіли завершити свою роботу.

Урешті минав час — змінилася влада країни, керівництво УІНП, звільнили Горбатюка, беркутівців віддали Росії.

Незмінним залишилося тільки рішення суду, яким заборонені будь-які роботи на Алеї. У результаті ми отримали те, про що застерігали: ні результатів слідства, ні Меморіалу.

Учора історія продовжилася — силовики провели обшуки в Музеї Революції Гідності в рамках справи про те, що досі не почато будівництво Меморіалу. Тобто СБУ звинувачує Музей у виконанні рішення, ухваленого ГПУ.

Таким чином уже не просто продовжують блокувати спорудження Меморіалу, але намагаються скомпрометувати саму його ідею, звинувачуючи чи то у невикористанні коштів, чи то у зловживанні ними.

І навіть більше — компрометують сам Майдан. Невипадково вчорашня новина про обшуки доповнилася новиною, що ДБР розслідує "державний переворот" 2014 року.

Ці демонстративні обшуки в Музеї Революції Гідності напередодні річниці Майдану потребують публічних пояснень керівників правоохоронних відомств.

Тому я, разом із двадцятьма колегами-депутатами надіслав сьогодні звернення до керівників МВС, СБУ і Нацполіції із закликом дати публічну оцінку діям їхніх підлеглих і покласти край цьому ганебному фарсу.

Офіційна версія, що раз кошти на будівництво меморіалу виділені, а меморіал не будується, значить музей ці кошти "украв" — це відверта маячня.

Ті, хто влаштували це шоу, чудово знають, що музей перерахував підряднику кошти на будівництво меморіалу ще два роки тому, і єдина причина, чому меморіал не будується — арешт земельної ділянки з ініціативи офісу генпрокурора.

Але замість того, щоб запитати у генпрокурорки, чому вона блокує будівництво меморіалу і скільки це ще триватиме, слідчі "шукали" і "знайшли" під час учорашнього шоу документ, який весь час є у відкритому доступі в системі ProZorro. І оригінал якого можна було спокійно отримати в музеї.

Цілком очевидно, що метою обшуків у музеї й помешканні його директора є ніякі не "пошуки", а демонстрація реваншу антимайдану в Україні Зеленського і дискредитація Революцію Гідності й усього, що з нею пов'язане.

Зрештою, меморіал міг і мав зафіксувати події гарячої зими 2013-2014 як Революцію Гідності. Тому так активно намагаються завадити його постанню.

Ольга Духніч: Бабин Яр має стати частиною української національної пам’яті

Проблема не в тому, у кого більше грошей і хто яскравіше чи цікавіше побудує, а в тому, наскільки українське суспільство є частиною цього процесу і частиною дискусії про нього, наскільки воно розуміє і приймає цей об'єкт і каже: ось це наша пам'ять. І зрештою наскільки цей проєкт не зовнішній для українського суспільства, а внутрішній. Таке не можна нав'язати і купити не можна.

Іван Синєпалов: Щоденник Скотта: всі в хорошому стані, принаймні зараз

За ці дні дуже мало вартого запису, життя триває спокійно і навіть дещо монотонно. Усі ніби в порядку, жодних ознак пригнічення. Судячи з зовнішнього вигляду, поні зараз у найкращому стані за весь час; те саме стосується і собак, окрім одного-двох.

Богдан Червак: Україна як спадкоємниця УНР

Не належу до тих, хто пропонує не звертати уваги на статтю Путіна про українсько-російські взаємини. Навпаки, Україна має сприйняти її як акт гібридної агресії і реагувати адекватно. Ключова теза Путіна, яка зафіксована у його опусі й неодноразово озвучувалася публічно - «сучасна Україна – цілком і повністю дітище радянської епохи».

Галина Сита: Як я познайомилась з «українською проблемою» у 80-90-их

Вирішила розповісти, як мені у 80-х–90-х роках довелося долучитися до «української проблеми» в нашій країні, як я стала свідомою українкою. Таких моментів було кілька, в тому числі і бесіда з представником КҐБ в Інституті математики, який почав свій допит з дивних тоді для мене питань: «хто ви за національністю?», « чи володієте ви українського мовою?», «хто в ІМ говорить українською мовою?», «з якою метою ви мандруєте по Україні?» – може, про це коли-небудь напишу докладніше.